Вміння усвідомлювати свою провину й просити вибачення важливе, бо дає людям змогу співіснувати одне з одним і не конфліктувати. Батьки прагнуть виховати це вміння у дитини з раннього віку. Вони наполягають на тому, щоб дитина навчилася визначати свої помилки і вибачатися перед тими, кого образила.
Трапляються ситуації, коли батьки бувають неправі й ображають дитину. У такому разі здоровий глузд підказує батькам: варто визнати помилку і вибачитися перед дитиною. Утім, саме у такі моменти чимало батьків стикається із сильним, здебільшого неусвідомленим внутрішнім опором, який суперечить логіці й нерідко перемагає її.
Наприклад, мама насварила п’ятирічного Сашка за те, що він знову взяв печиво без дозволу. Утім, увечері мама з’ясувала, що Сашко не винен: уранці тато з’їв печиво і пішов на роботу. Мама відчуває, що вчинила неправильно й поспішила звинуватити сина у нехтуванні забороною. Та замість того, щоб вибачитися, вона вирішила дозволити сину з’їсти більше цукерок за вечерею, аніж завжди.
За звичай батькам заважають вибачитися глибокі неусвідомлені переконання. Вони активізуються тоді, коли виникає почуття провини, і перешкоджають прагненню дорослих помиритися з дитиною. Які ж це переконання?
«Батьки завжди праві». В основі цього переконання неусвідомлена тривога мам і тат за свій батьківський авторитет. Для батьків визнати, що вони можуть помилятися, означає зізнатися, що вони мають недоліки і вади. Батьки не можуть показати власну слабкість, бо бояться, що не зможуть захистити дитину, якщо будуть слабкими.
Таке переконання кожне покоління батьків формує ще у своєму дитинстві: вони ставляться до своїх мам і тат як до всемогутніх супергероїв чи божеств, які знають і вміють все. Це враження підкріплюється тим, що дитина повністю залежить від своїх батьків. Тож аби відповідати внутрішньому образу «хороших батьків», мами і прагнуть здаватися і дитині, і собі сильними.
Парадокс: любов і бажання захистити дитину призводять до того, що батьки неусвідомлено забороняють собі вибачатися перед нею. Утім, це також спосіб проявити любов і соціальний захист. Мами і тата роблять так тому, що це оберігає їх від розчарувань в собі, як у батьках.
«Дитина зобов’язана мені» або «Мені немає за що вибачати ся». За такими переконаннями стоїть заперечення власної помилки і прийняття досвідченим дорослим дитячої позиції. Причина такого переконання страх батьків впасти в очах дитини, опинитися з нею на рівні, показати свою слабкість і, насамкінець, людяність. Утім, усі спроби підтримувати статус «ідеальних батьків» — марні. Діти поступово дорослішають і розуміють: батьки не боги, а люди з позитивними і негативними якостями. І якщо батькам-богам можна лише поклонятися, то батьків-людей можна по-справжньому любити.
«Я вибачаюся не словом, а ділом». Жоден добрий вчинок не замінить щирого вибачення і визнання власної провини. На жаль, не всі мами і тати розуміють це й бувають відвертими. Нерідко фрази батьків «Пробач мене» радше нагадують спроби «відкупитися» від образи дитини і задобрити її, позбавитися необхідності визнавати свою помилку.
Вибачення прямий і ефективний спосіб примиритися. Батьки мають зрозуміти, що вибачення не позбавляє їх батьківського авторитету, а навпаки, дає змогу показати дитині свою глибоку любов, прихильність та повагу. Тож аби налагодити взаємини, батьки мають відкинути внутрішні суперечності й навчитися просити пробачення у дитини, коли вони завинили перед нею.
Як навчитися вибачатися перед дитиною
Що робити батькам, якщо вони хочуть навчитися вибачатися перед дитиною, але відчувають внутрішній опір?
Щоб додати собі сил, батьки мають:
• знати, що ніколи не просити пробачення у дитини один зі способів нашкодити їй і прищепити неправильні установки;
• збагнути, що вибачення не робить слабкими чи недостатньо хорошими батьками. Воно робить людяним і засвідчує любов і повагу до дитини;
• усвідомити, що батьки вибачаються не за свою особистість «Пробач, що я погана мати», адже таке невдале вибачення лише збентежить дитину, а за конкретний вчинок що я забув про нашу домовленість»; «Вибач,
• ставитися до вибачення, як до важливого виховного методу. Власний приклад — найефективніший спосіб виховання.
• замінити слово «Пробач», якщо його складно вимовити й неусвідомлений опір ще сильний, на «Мені шкода, що так ви йшло», або «Я не хотів, щоб так вийшло».
Якщо батькам буде нелегко зробити ці перші кроки для примирення, вони мають нагадати собі, для чого це роблять. Уміння просити вибачення у дитини це здоровий спосіб підтримувати взаємини у родині й навчити малюка правильно поводитися, якщо він сам буде не правий чи припуститься помилки.
