Як поліпшити апетит дитини

організовуємо режимні моменти / пам’ятка для вихователів

 

 

 

 

 

Проблема зниженого апетиту у дітей дошкільного віку нині актуальна як ніколи. На зниження або повну відсутність апетиту у своєї дитини часто скаржаться батьки. Як з нею боротися?

 

Якщо в дитини поганий апетит і це не пов’язано зі станом її здоров’я, радимо скористатися такими порадами:

  •      Якомога більше часу проводьте з дітьми на свіжому повітрі.

•         Насичуйте прогулянки різноманітними рухливими іграми, спортивними розвагами, усім тим, що змусить дитину витратити максимум калорій та енергії.

•         Не садіть дитину спиною до дверей під час приймання їжі, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою, і від її задоволення залежить загальне самопочуття дитини і, зокрема, бажання їсти.

•         Уникайте перекусів: не дозволяйте дитині між прийомами їжі їсти печиво, фрукти чи цукерки.

•         Не об’єднуйте за одним столом дітей, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали одне одного під час їжі.

•         Увімкніть приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підвищенню апетиту, задає певний ритм.

•         Стежте за температурним режимом. У приміщенні, де їдять діти, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.

•         Не примушуйте дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.

•         Уникайте негативних емоцій та неприємних розмов між працівниками дитячого садка під час годування дітей.

•         Не сваріть дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впродовж уживання їжі має бути спокійною та приємною.

•         Придивіться до того, яку саме їжу не хоче їсти дитина. Порадьте батькам дитини, яка відмовляється їсти певні овочі, показати тематичний відеоролик, де персонажі казок чи фантастичні герої їдять їх залюбки. Після такого перегляду більшість дошкільників, наслідуючи дії персонажів, починають вживати овочі, від яких відмовлялися.

•         Порекомендуйте батькам організувати харчування дитини вдома в чітких часових межах відповідно до розпорядку в дитячому садку.

•         Не виправляйте помилки дитини в грубій та різкій формі, на кшталт: «Не плямкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дитини та її ставленні до процесу харчування.

Педагогам про організацію дистанційної роботи

Вимоги до Зустрічі, або що таке дистант із дошколятами?

27.04.2020 Катерина Крутій

 

Методичні акценти від проф. Катерини Крутій щодо організації дистантної освіти дошкільників

(Матеріал підготовлено для круглого столу “Проблеми дистанційної освіти дошкільнят”, що буде опублікований у журналі “Дошкільне виховання”. 2020. №5).

 До мене звертаються практики із запитаннями щодо організації навчальної діяльності дітей передшкільного віку в умовах карантину. Я зібрала до купи майже всі запитання і спробувала на них відповісти в цьому дописі.

 Який зміст вкладаємо в поняття «дистантна освіта»

та «дистанційне навчання дошкільнят»?

     Я розводжу ці два поняття.

Треба чітко визначитись, що дистантна освіта – це той контент, який надається педагогом і закладом дошкільної освіти для батьків своїх вихованців.

Я повністю погоджують з позицією МОН України щодо  рекомендації  готувати матеріали для роботи з батьками (презентації, рекомендації щодо організації розпорядку дня та освітньої діяльності дітей) та підтримувати зв’язок із батьками, допомогти їм організувати найкращий “садочок” у себе вдома.

Є сенс звернутись до змісту статті 8 Закону України «Про дошкільну освіту»  про роль сім’ї у дошкільній освіті, а саме:

«1. Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

  1. Відвідування дитиною закладу дошкільної освіти не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.
  2. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності».

Отже, батьки, як суб’єкти освітнього процесу, несуть відповідальність за здобуття дошкільної освіти власною дитиною.

Дистанційне навчання  —  це сукупність сучасних технологій, що забезпечують доставку інформації в інтерактивному режимі за допомогою використання ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій).

Зауважу, що інформація надається батькам (!), а вони вирішують у який зручний час для них і дитини цю інформацію (аудіо-, відео-, тексти казок, віршів, приклади організації дитячого експериментування, ігрової, зображувальної та інших видів діяльності дітей раннього і передшкільного віку) запропонують власній дитині, ураховуючи її психофізіологічний та емоційний стан.

Для всіх, кого цікавлять дослідження (опубліковано в лютому 2020) щодо впливу цифрових технологій на дітей, раджу познайомитись із висновками науковців.

Стаття «Digital media: Promoting healthy screen use in school-aged children and adolescents» має 108 (!) проаналізованих посилань автора. Ця інформація для тих, хто ще не розуміє чим може закінчиться неправильно організоване дистанційне навчання для здоров’я не тільки школярів, старших дошкільників, але й малюків – трирічок! Треба почати контролювати свою педагогічну завзятість у кількості матеріалів, які надсилаються дітям. Не треба перебирати на себе відповідальність батьків за освіту власних дітей. Порадити батькам, порекомендувати – це одне, а саджати всіх членів сім’ї до екрану на годину, це – зовсім інше…

Повний текст статті тут:  https://www.cps.ca/en/documents/position/digital-media

На мою думку, формат онлайн-занять не відповідає віковим особливостям дошкільнят

 У більшості випадків наша педагогічна завзятість та методичний свербіж – «усе та відразу»  – більше заважає, ніж дає можливість отримати дитині інформацію. Як правило, це дві крайнощі: або аніматорство («а щоб дитині було не нудно та весело»), або менторство («треба навчати, розвивати, формувати та виховувати» і все це одночасно).

У класичному розумінні такий формат підходить тільки зі старшого дошкільного віку.

На мій погляд, не маючи професійно захищених систем передачі фото, не треба вимагати від батьків їх надсилати. Це можливо, якщо є письмова домовленість між батьками і закладом дошкільної освіти. Але перед тим, як просити батьків надіслати фото виконаної роботи, слід самій собі відповісти на запитання: «А навіщо мені ці фото? Що я хочу для себе з’ясувати? Яка  подальша доля цих світлин?». Якщо є  чітка відповідь, можливо і є сенс отримати фото. Але це не може бути постійним фактом.

Якою має бути Зустріч як форма спілкування вихователя, дітей і батьків?
Я б почала використовувати інший формат і назву – «Зустріч». Зустріч – це зближення з ким-, або чим-небудь, наперед домовлене побачення, але це ще й підготовлений заздалегідь прийом. Якщо ми почнемо вводити в лексикон термін «Зустріч», пройде зовсім небагато часу і вихователі,  діти та батьки почнуть і говорити, і чекати саме Зустрічі, а не заняття. А це принципово різні речі!

Передусім треба заздалегідь підготувати всі матеріали до Зустрічі. Бажано, щоб декілька речей (предмети, іграшки, книжка тощо) уже були в полі зору дітей.

Уявіть, що ви і діти нібито прийшли до театру. А в театр приходять ошатно одягненими і з гарним настроєм! Ще закрито лаштунки, але вже хочеться знати, а що там, за ними, у залі тихесенько грає спокійна музика, діти (глядачі) зручно вмощуються в своїх кріселках.

Починається етап первинного сприйняття – відчуття близької таємниці збуджує, притягує, підштовхує дітей до пошуків довкола елементів недостатньої інформації (що зараз буде? як це буде? чого очікувати?).    Інформація дитиною (і батьками теж) свідомо або підсвідомо нібито черпається / зчитується з інформаційного поля місця, де знаходиться вихователь. Тому бажано використовувати на задньому плані функцію «розмитий фон» (цей етап  до 2 хвилин – декодування інформації).

Лаштунки відкриваються, починається наступний етап – сприйняття педагога – вступний монолог дорослого (до 2 хв.) задає стиль  і характер спілкування, сприяє утворенню необхідної атмосфери, готує освітню ситуацію  і вводить до неї (Крутій К.Л. стаття в журналі “Дошкільне виховання”. – 2016. – №9. – С. 6-10).

Якщо сучасне заняття ― це, по суті, квінтесенція того матеріалу, який вихователь пропонував дітям упродовж певного проміжку часу, результат, тематичний підсумок тощо, то освітня ситуація дає змогу врахувати інтереси дітей, дозувати інформацію чи завдання, розвести в часі змістове наповнення.

У вільному режимі під час зустрічі діти переходять від статусу «глядач»  і «споживач» до значно ціннішого – «учасник освітнього процесу». Бажано активно підключати ще одного учасника освітнього процесу – батьків.

На цьому етапі зустрічі маємо забезпечити розуміння дітьми змісту їх діяльності, тобто того, чого вони можуть досягти, чого від них очікує вихователь (до 3 хв.) – етап сприйняття умов.

Якщо продовжити порівняння з театром – то далі відбувається «кульмінація спектаклю».

Вихователь презентує тему зустрічі, м’яко переходячи до практичного етапу (до 7 хв.). Цей етап уможливлює стимулювання проявів почуття спільності інтересів дитини та дорослих, колективного входження в процес навчальної діяльності (утворення «поля радості» від взаємодії).

Останнім етапом дійства на сцені буде «вихід акторів театру на поклон», тобто підбиття підсумків зустрічі.

Можна скористатись наведеним далі переліком запитань, але їх не може бути більше ніж 3-4 до фіналу зустрічі (до 3 хв.):

Що ти зробив і що ти про це думаєш?     У тебе був план роботи. Чи вийшло у тебе те, що ти задумав?

Чи задоволений ти результатом своєї роботи?  Які нові слова ти запам’ятав?

Як ти гадаєш, що мені сподобалось у твоїй відповіді? Чому?   Яке слово тебе зацікавило?

 Що хотів би повторити?   Яке завдання для тебе виявилося  важким? А яке легким?

 Чого нового ти навчився?   Що тебе здивувало? Які нові ігри тобі сподобалися?

 Пригадай, хто кому допоміг на занятті?   Що запам’яталося найбільше?

Чого на занятті тобі не хотілося робити? Чому?  Що тобі не вдалося на занятті?

 Чим саме ти пишаєшся після заняття? Перед ким ти хотів би похвалитися успіхами?

Щоразу структура заздалегідь підготовленої зустрічі може бути іншою, усе залежить від майстерності вихователя, може змінюватись залежно від ситуації   спілкування з дітьми та батьками. Такі зустрічі для дітей старшого дошкільного віку можуть бути до 20 хв., але чим молодша дитина, тим  коротша зустріч.

 Зустріч вона і є на те зустріч, щоб була очікуваною. Тому більше ніж один раз на день немає сенсу їх проводити, на тиждень – до 5, але це необов’язково саме 5.

Якщо зустрічі проводити щодня з різними групами дітей, то не більше ніж  2 зустрічі. Для вихователя це значне психо-емоційне навантаження. А ще буде підготовка до нової зустрічі. Тому для навантаження вихователя – цього достатньо.

Слід використовувати ті платформи (вайбер, месенджер, посилання на YouTube-роликиZOOM тощо), які опанувала вихователька  (а це – перспектива для організації майбутньої методичної роботи з кадрами після закінчення карантину). Також є необхідність погодити з батьками їхні можливості роботи з пропонованими платформами (рівень навичок, швидкість інтернету тощо).

Як спланувати роботу?  Чи можуть в цьому допомогти тематичні тижні?

 Краще за все – це блоково-тематичне планування, воно розроблено, є в доступі для кожного вихователя. Можна скористатись уже готовими наробками, додати своє. Усі ці завдання мають подаватися в певній системі. Недостатньо дати посилання на безліч ресурсів.

Зауважу, що при дистанційному навчанні не можна знехтувати провідну діяльність дошкільнят — гру! Це можливо тільки за умови, коли сам вихователь сповідує цінності дитячої гри, тоді саме педагог нагадає батькам і про халабуди, і про особистий простір дитини, і про іграшки, які стимулюють до гри. У таких ситуаціях найбільш виявляються професійні якості вихователя – організація взаємодії з дітьми та батьками.

Блоково-тематичне планування можна замовити тут:

http://xn--k1aig6f.xn--j1amh/

Планування STREAM_старший вік_3 кв_КВІТЕНЬПриклад блоко-тематичного планування до альтернативної програми «SNREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт» є  у файлі до цього допису.

УВАГА! Посилання на автора та сайт обов’язкове!

Повний текст цієї статті в PDF форматі тут: 

Крутій К.Л._Вимоги до ЗУСТРІЧІ або що таке дистант

Як поліпшити апетит дитини

організовуємо режимні моменти / пам’ятка для вихователів

 

 

 

Проблема зниженого апетиту у дітей дошкільного віку нині актуальна як ніколи. На зниження або повну відсутність апетиту у своєї дитини часто скаржаться батьки. Як з нею боротися?

 

Якщо в дитини поганий апетит і це не пов’язано зі станом її здоров’я, радимо скористатися такими порадами:

  • Якомога більше часу проводьте з дітьми на свіжому повітрі.

•         Насичуйте прогулянки різноманітними рухливими іграми, спортивними розвагами, усім тим, що змусить дитину витратити максимум калорій та енергії.

•         Не садіть дитину спиною до дверей під час приймання їжі, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою, і від її задоволення залежить загальне самопочуття дитини і, зокрема, бажання їсти.

•         Уникайте перекусів: не дозволяйте дитині між прийомами їжі їсти печиво, фрукти чи цукерки.

•         Не об’єднуйте за одним столом дітей, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали одне одного під час їжі.

•         Увімкніть приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підвищенню апетиту, задає певний ритм.

•         Стежте за температурним режимом. У приміщенні, де їдять діти, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.

•         Не примушуйте дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.

•         Уникайте негативних емоцій та неприємних розмов між працівниками дитячого садка під час годування дітей.

•         Не сваріть дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впродовж уживання їжі має бути спокійною та приємною.

•         Придивіться до того, яку саме їжу не хоче їсти дитина. Порадьте батькам дитини, яка відмовляється їсти певні овочі, показати тематичний відеоролик, де персонажі казок чи фантастичні герої їдять їх залюбки. Після такого перегляду більшість дошкільників, наслідуючи дії персонажів, починають вживати овочі, від яких відмовлялися.

•         Порекомендуйте батькам організувати харчування дитини вдома в чітких часових межах відповідно до розпорядку в дитячому садку.

•         Не виправляйте помилки дитини в грубій та різкій формі, на кшталт: «Не плямкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дитини та її ставленні до процесу харчування.

 

Організовуєм харчування дітей.

Правила для вихователя

Організовуючи режимні моменти, пов’язані з харчуванням дітей, необхідно подбати про позитивну емоційну атмосферу за столами. Не можна гримати на дітей, насильно їх догодовувати. Адже це може призвести до відрази дитини до їжі взагалі.

Інколи, намагаючись привчити дітей закінчувати сніданок, обід чи вечерю одночасно, вихователь утримує дітей за столами, аж поки останній з них не закінчить їсти. Цього не можна робити в жодному разі. Виробляти однаковий темп діяльності у дітей слід поступово, заохочуючи їх, а не караючи.

Якщо дітям не подобається певна страва, варто продумати, як зацікавити їх нею. Вигадати захопливу історію про манну кашу, яка допомогла Петрику стати швидким і виграти змагання, чи як звичайнісінька вівсянка перетворила Маринку на чарівну красуню.

А щоб заохотити дітей дотримуватися встановлених правил, запропонуйте їм змагання на кращого знавця столового етикету і вручіть переможцю цікавий приз.

Важливо, щоб діти дотримувалися правил не з примусу, а свідомо. Лише в такому разі вони будуть привласнені дитиною і згодом займуть своє місце у її системі цінностей і внутрішніх мотиваторів.

Що таке креативність

Що ж таке креативність?

На сьогодні існує більше за сто визначень креативності. Серед них мені сподобалось визначення Е.Фромма: «Креативність – це здатність дивуватися, знаходити рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати свій досвід»

Чи часто ми проявляємо творчість у повсякденному житті? На жаль, більшість із нас має перешкоди у вирішенні завдань творчим шляхом, особливо, коли необхідно засвоїти щось нове. Іноді немає впевненості у собі. Навіть якщо виникає творча думка, може бути присутнім страх бути не зрозумілим, в результаті чого ідеї не впроваджуються в життя, а з часом і зникають. У дорослому житті люди стримують свою творчу уяву, в них зникає бажання експериментувати.

За дослідженнями П. Торранса (Элис Пол Торренс американський психолог), діти до 5 років дають 90% оригінальних відповідей, до 7 років уже до 20%, дорослі – до 2%.

Це зовсім не означає, що дорослим не вистачає здібностей, просто вони мало використовують свій творчий потенціал. Між тим, вчені доводять, що нетворчих людей не існує. Треба вчасно «знайти» і «розкрити» себе та своїх вихованців. Щоб успішно вирішувати це завдання педагоги мають орієнтуватися в тому, як кожна дитина мислить.

 

Говард Гарднер у книзі «Межі розуму» визначає такі сім типів мислення:

  • вербально-лінгвістичний (здатність маніпулювати словами усно чи письмово);
  • логічно-математичний (здатність маніпулювати математичними формулами і логічними поняттями);
  • просторовий (здатність бачити графічні об’єкти й маніпулювати їх складовими);
  • музичний (здатність сприймати ритм і гармонію мелодій, маніпулювати звуками);
  • тілесно-кінестетичний (здатність використовувати рух тіла, наприклад, у танці, спорті);
  • внутрішньо-особистісний (здатність розуміти свої відчуття та розмірковувати на філософські теми);
  • комунікативний (здатність розуміти інших людей, їх відчуття та думки).

 

Як правило, у людини переважає якийсь один тип мислення, інколи два. Необхідно вчасно дослідити тип мислення дитини і розвивати творчість у даному напрямку.

Як приклад роботи над розвитком власної креативності можна пригадати відомих митців. Леонардо да Вінчі створив свій метод генерування ідей. Він заплющував очі, повністю розслаблявся й розмальовував аркуш паперу довільними лініями та карлючками. Потім розплющував очі й шукав у намальованому образи.

Сальвадор Далі ставив жерстяну тарілку на підлогу і сідав поруч у кріслі, тримаючи ложку над тарілкою. Потім розслаблявся, потроху починав засинати. У той час, коли він уже дрімав, ложка визковзала з руки, падала з дзеньком на тарілку й пробуджувала його якраз у той момент, коли він міг вловити деякі сюрреалістичні образи, які потім втілював у своїх картинах.

Зрозуміло, що не всі народжені бути геніями, але кожен може знайти і застосувати власні способи розвитку творчого початку (джерела) у нашому житті.

Наприклад, Джордан Айан пропонує 10 стратегій, спрямованих на творче вирішення завдань, пов’язаних із сім’єю, роботою, навчанням, захопленнями:

v підтримуйте звʼязки з іншими людьми

v створюйте навколо себе збагачене життєве середовище

v виходьте із свого футляра – подорожуйте

v розважайтесь, грайте, жартуйте

v розширюйте свій світогляд – читайте

v наближайтесь до мистецтва

v використовуйте сучасні технології

v дайте волю своїй альтернативній свідомості

v зазирніть вглиб своєї душі.

Погодьтесь, що ці поради корисні нам не тільки як звичайним людям, а й як педагогам.

При цьому педагоги можуть перебувати на різних творчих рівнях:

  • репродуктивний передбачає, що педагог, працюючи на основі вироблених до нього методів, досвіду, відбирає те, що найбільше відповідає умовам його праці та індивідуально-психологічним особливостям дітей;
  • раціоналізаторський передбачає, що педагог на основі аналізу свого досвіду, конкретних умов своєї педагогічної діяльності вносить корективи у свою роботу, удосконалює, модернізує її.
  • конструкторський – передбачає таку діяльність вихователя, у якій на основі свого досвіду, знань, психолого-педагогічних особливостей дитячого колективу, використовуючи існуючі методики, конструює свій варіант розв’язання педагогічної проблеми;
  • новаторський – передбачає розв’язання педагогічної проблеми на принципово нових засадах, відрізняється новизною, оригінальністю, високою результативністю.

Кожен з нас особисто може визначити свій рівень педагогічної творчості, рівень зацікавленості професійною діяльністю, бажання власного вдосконалення. Важливо проявити здатність критично мислити, обдумувати ідеї, відмовитись від старого і заскорузлого, бачити весь процес і предмет своєї роботи зі всіма його зв’язками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як створити інноваційне розвивальне предметне середовище

Олена НИЗКОВСЬКА
науковий співробітник відділу засобів навчання та обладнання Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти», Київ

Освітнє середовище — значимий чинник модернізації освітнього процесу. Саме він визначає інноваційний підхід до організації, змістового наповнення й реалізації освітнього процесу — середовищний.

 

Освітнє середовище — це сукупність умов, впливів, способів навчання, виховання й розвитку особистості.

Тобто освітнє середовище — цілий світ взаємопов’язаних предметів, явищ та людей, які постійно оточують особистість, обумовлюючи її розвиток. Його вирізняють такі сутнісні характеристики, як-от:

  • цілісність;
  • суб’єктивність;
  • змінюваність;
  • багатовекторність;
  • соціокультурна мобільність;
  • координованість;
  • емоційна насиченість.
Поняття «розвивальне освітнє середовище» науковці трактують по-різному, зокрема:
- як систему умов і впливів, що сприяють активному розвитку, навчанню, вихованню особистості дитини, формуванню її здатності до самостійної діяльності, вміння пристосовуватися до змін (за Іриною Карабаєвою, Катериною Крутій, Оленою Савченко);
- як сферу особистісного зростання, простір життєдіяльності людини, здатний забезпечити цілеспрямований розвиток особистості (за Оленою Писарчук, Володимиром Шулдиком, Анжелікою Цимбалару).

Середовище має стати для дитини розвивальним, тобто сприятливим для особистісного зростання у фізичній, пізнавально-інтелектуальній, соціально-моральній, комунікативно-мовленнєвій, художньо-естетичній, предметно-практичниій та інших сферах дитячої життєдіяльності.

Розвивальне освітнє середовище має містити комплекс можливостей для саморозвитку всіх суб’єктів освітнього процесу. Середовищні чиннки розвитку можуть впливати на дорослих і дітей безпосередньо та опосередковано, ситуативно і систематично.

За сукупністю цих чинників можна виокремити основні види розвивального освітнього середовища:

  • предметне;
  • природне;
  • інформаційне;
  • соціальне;
  • внутрішнє — простір власного Я особистості.
  • Читати далі

Працюємо з нормативними документами

Про переліки навчальної літератури, рекомендованої Міністерством освіти і науки України для використання у закладах освіти у 2019/ 2020 навчальному році

                                 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

10 червня 2019 року                                                                      № 1/9-365
Органам управління освітою обласних, Київської міської державних адміністрацій, закладам післядипломної педагогічної освіти, закладам загальної, середньої та дошкільної освіти, спеціальним закладам загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами

З метою упорядкування навчальної літератури, що рекомендується для використання в освітньому процесі закладів освіти, Міністерство освіти і науки України розміщує на офіційному вебсайті Міністерства переліки навчальної літератури, рекомендованої Міністерством освіти і науки України для використання у закладах освіти у 2019/2020 навчальному році:
Перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання у початкових класах закладів загальної середньої освіти з навчанням українською мовою;
Перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання в основній та старшій школі закладів загальної середньої освіти з навчанням українською мовою;
Перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання у закладах загальної середньої освіти з навчанням мовами національних меншин;
Перелік навчальної літератури, програм, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання у закладах дошкільної освіти;
Перелік навчальної літератури, рекомендованої Міністерством освіти і науки України для використання у спеціальних закладах загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами.

Ознайомитися із зазначеними переліками можна за вказаними посиланнями.

Окрім цього, звертаємо увагу на те, що вказані переліки постійно доповнюватимуться новими назвами навчально-методичних посібників за результатами розгляду відповідних предметних комісій Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України, оновлюватимуться з урахуванням терміну дії грифів, наданих навчальній літературі Міністерством освіти і науки України, та буде доступний для ознайомлення в режимі онлайн.

З повагою,
Заступник Міністра                                                                                                               Вадим Карандій

 

 

Працюємо з нормативними документами

Організація діяльності закладів дошкільної освіти у новому 2019-2020 навчальному році

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Педагоги мають забезпечити соціально-значущі результати під час особистісно-орієнтованого освітнього процесу. Зокрема формувати в дітей життєві компетентності, розвивати базові якості особистості в різних видах діяльності, які відповідають можливостям дітей раннього та дошкільного віку.

Слід передбачити не пряме, а опосередковане навчання під час спільної діяльності дитини і дорослого, гнучко застосовувати індивідуальні, групові форми організації освітнього процесу, зокрема:

  • ігровий підхід;
  • метод проєктів;
  • інформаційно-комунікаційні засоби.

Основний акцент у діяльності — на педагогіці партнерства, де батьки — повноправні учасники освітнього процесу.

Педагог діє нарівні з дітьми. Діти долучаються до діяльності без психічного та дисциплінарного примусу, вільно спілкуються і переміщуються. Кожна дитина у своєму темпі засвоює інформацію, опановує на практиці уміння та навички, усвідомлює моральні цінності, набуває досвіду соціальної комунікації.

 

Читати далі

Охорона праці та безпека життєдіяльності в ЗДО

Охорона праці та безпека життєдіяльності у ЗДО. Пам’ятка.

  Читати далі

Обов’язкова документація вихователя

 

Обов’язкова документація вихователя: яка і скільки

Перелік документів, відповідальність за формування й зберігання яких несе вихователь, містить лише п’ять позицій1:

1 Див. додаток 1 до Примірної інструкції з діловодства у дошкільних навчальних закладах, затвердженої наказом Мінмолодьспорту України від 01.10.2012 № 1059.

  • план роботи;
  • журнал обліку щоденного відвідування дітьми групи;
  • книга відомостей про дітей та їхніх батьків;
  • листок здоров’я дітей;
  • картотека дидактичних ігор, методичних розробок (конспекти різних видів роботи з дітьми тощо). Читати далі

Розвиток мовлення дошкільника

Спілкуємося з дитиною правильно

 

Спілкуючись із дорослими, дитина пізнає світ, який її оточує, в усьому його розмаїтті — предметах, природі, людях та їхніх взаєминах. Тобто завдяки спілкуванню дитина опановує не лише мову, мовлення та правила взаємодії, а також навчається пізнавати нове, проявляти ініціативу, дотримуватися правил, зчитувати емоції інших та співвідносити їх зі своїм станом чи переживаннями. Отже, спілкування з дитиною забезпечує цілісний підхід до її розвитку.

Спілкування об’єднує всі можливі сфери взаємодії дорослих із дитиною — побутову, ігрову, пізнавальну, практичну тощо. Відтак дає змогу дорослим зрозуміти:

  • дії дитини, як практичні, так і пізнавальні;
  • реакції на певний вплив дорослих;
  • емоційні стани та ставлення до будь-чого;
  • висловлювання.

З чого формується досвід спілкування дитини?

Якщо послухати, як спілкуються між собою дошкільники, можна помітити, що вони більше намагаються висловитися самі, аніж почути інших. Проте висловлювати навіть власні думки вміє і прагне далеко не кожна дитина. Тому так важливо навчити дитину дошкільного віку чітко формулювати й висловлювати свою думку, а також розуміти і cприймати думки та погляди інших.

Завдання навчити дитину висловлювати власні думки та вислуховувати інших спершу може видатися цілком простим та зрозумілим. Проте і батькам, і педагогам є чого повчитися.

Спілкування з батьками

Часто батьки зводять процес спілкування з дитиною до постановки завдань і контролю за їх виконанням. Тут і там можна почути фрази на кшталт: «Ти вдягся? А колготки? Ми ж запізнюємося в дитячий садок! Ти їв?» тощо.

Іноді батьки ставлять запитання, на які дитина може дати розгорнуту відповідь, наприклад: «Що було в дитячому садку? Про що ти дивився мультик? Як ти гадаєш, чому небо блакитне?» тощо. Та якщо, з погляду дорослих, дитина думає надто довго чи відповідає неправильно — вони одразу перебивають її та починають говорити самі. Опісля звучить риторичне запитання: «Зрозумів(ла)?» Звісно, дитина киває на знак згоди. Однак, якщо запитати її, що саме вона зрозуміла, з’ясується, що її сприймання «відключилося» десь на 20-й секунді батьківського монологу.

Спілкування з педагогами

Як не дивно, в закладі дошкільної освіти в педагога буває більше часу та можливостей поспілкуватися з дитиною, яка сама підходить до нього, запитує про щось або висловлює свої міркування. Адже для дитини головне, щоб був зацікавлений слухач.

Часто педагоги будь-яку спільну діяльність з дітьми перетворюють на «дискусійний клуб». Наприклад, малюючи білку, запитують: «Як ви гадаєте, чому вона влітку руда, а взимку сіра?» І якщо всі починають говорити одночасно, педагог вводить правило, якого дотримується і сам: висловлюватися потрібно по черзі. Хоч би що казала дитина, дорослий може уточнювати («Ти маєш на увазі…?») та узагальнювати («Тобто…»). І обов’язково має підкреслити, що думка дитини цікава. Окрім цього, педагогу важливо стежити за тим, аби інші діти в групі не знудилися. Також обов’язково потрібно узагальнити почуте. Якщо дитина перейшла на іншу тему — зазначити: «Це також цікаво, і наступного разу ми поговоримо про це, а зараз все-таки про білок». Однак якщо мета педагога — розговорити дітей для спілкування на різні теми, то можна залучити до бесіди й інших реплікою: «Дякую, ти дуже цікаво розповідала. Я бачу, Петрик та Оленка теж хочуть щось додати — давай передамо слово комусь із них».

Під час дискусій дитина вчиться правил спілкування: приймати певні погляди, важливість того, що було висловлено. Вона починає відчувати, що її думки насправді цікаві для дорослих й однолітків. І це закладає основу адекватної самооцінки дитини та віри в себе, можливість надалі сміливо розмірковувати й висловлювати власні ідеї.

І, навпаки, постійні «окрики» дорослих, знецінення думок дітей, нестача часу для того, щоб дослухати їх до кінця, провокує в дітей появу заниженої самооцінки, страху перед висловлюванням власних міркувань спочатку мамі з татом, потім педагогам, згодом керівництву. А іноді й друзям.

Як спілкуватися з дитиною?

Чи завжди дорослі досягають мети взаємодії з дитиною? Прикро, та спілкування не завжди має конструктивний характер.

Інтонація у спілкуванні

Близьким дорослим варто пам’ятати, що, вибудовуючи процес спілкування, необхідно думати не лише про те, що вони говорять, а й як вони це роблять. Діти зазвичай пропускають повз вуха зауваження, але дуже чутливо реагують на тон, яким було сказано. Інтонаційне забарвлення висловлювань дорослих, їхній емоційний тон дитина пам’ятає доволі довго. А власні переживання щодо цього корегують не лише її настрій і реакції, а й відображаються в поведінці впродовж певного часу. Тому близьким дорослимне варто дорікати за неслухняність, вередливість, впертість дитини, а звертати увагу на тон власних звернень до неї, який здебільшого і провокує саме таку поведінку дитини.

Віра в дитину

Віра дорослих у дитину, їхня впевненість — абсолютна впевненість — в її силах, можливостях, вміннях, здібностях і здатностях породжує і власну впевненість дитини в свої сили, віру в свої можливості. За висловом відомого російського психолога Тетяни Марцинковської, для того щоб дитина повірила в себе, у неї мають повірити дорослі. Батьківський оптимізм, позитивно-емоційна налаштованість щодо процесу й результату діяльності дитини окрилює її, надихає і забезпечує відчуття успіху.

Відчуття власного успіху, пережите й прожите в дитинстві, формує певний емоційний ресурс, який у майбутньому допоможе дитині долати труднощі й перешкоди на шляху до досягнення мети. Дитині має бути знайоме почуття задоволеності результатами своєї діяльності. Відчуття успішності грунтується на вірі у свої можливості, на достатній кількості успішних дій. Успіх викликає і в зазвичай пасивних дітей більш або менш значне підвищення активності, неуспіх — зниження активності навіть у відносно активних дітей.

Батьківське схвалення

Елементарним забезпеченням проживання дитиною своєї успішності є батьківська похвала й підтримка дитячих зусиль. Особливої уваги з боку дорослих потребує спроба дитини щось зробити самостійно.Похвалити дитину, її дії треба одразу: «тут і тепер». У жодному разі не можна бути байдужими до дитячих звернень щодо оцінення — для дитини це є життєво необхідним, від цього залежить подальше розгортання її взаємин із дорослими, її ставлення до світу, сприйняття себе в ньому. Тому не варто відсторонюватися від дитячих звернень та очікувань, ігнорувати їх.

Схвалення є необхідністю для дитини раннього, дошкільного, шкільного (і не лише молодшого) віку.

На жаль, дорослі виражають своє позитивне ставлення до дитини та її діяльності вкрай обмежено. Зазвичай найбільш поширеними словами схвалення є «молодець» і «дуже добре». Тож їм варто працювати над урізноманітненням свого словникового запасу.

Як зробити зауваження, не образивши дитину?

Інколи виникають ситуації, що вимагають від дорослих засудження дій дитини. У такому разі їм варто скористатися правилом: засуджувати можна лише вчинок дитини, а не саму дитину.

«Я дуже засмучена твоєю поведінкою», «Я ніколи не думала, що такий хороший хлопчик може так погано вчинити» тощо. За таких умов дитина переживає розчарування, але дорослі підтверджують свою любов до неї, впевненість у тому, що вона хороша, добра.

Також дорослим варто пам’ятати, що дитина лише вчиться, вона все робить вперше. А тому помилки під час виконання завдань неминучі, і дитині не завжди вдається бути вправною чи акуратною. Отже, батьки та педагоги мають вміти висловлювати зауваження.

Часто батьки не одразу помічають, що щось зроблено не так, і в ліпшому разі спокійно кажуть, а в гіршому — вказують на це, прикрикуючи. Пізніше в школі й аркуші з зошита можуть повидирати. Якщо таку тактику використовувати регулярно, то дитина може перестати відчувати, що її люблять, а також втратити надію на успішність. У неї може скластися враження, що вона — «невмійко», який завжди все робить не так. Аби критичні зауваження дорослих були конструктивними, слід:

Коли дитину вчать звертати увагу насамперед на те, з чим вона впоралася, — у неї з’являється привід пишатися собою

+

  • обов’язково починати з того, що вдалося. Бажано, щоб дитина уважно подивилася, наприклад, на свій ряд каліграфічних гачечків і знайшла ті, що найбільше схожі на зразок. Якщо вона каже, що все добре чи, навпаки, що все не так — дорослий має спокійно вказати на те, що, на його думку, не вдалося, і пояснити, чому;
  • віднайти те, що вдалося «так собі», або те, над чим ще варто попрацювати;
  • визначити план дій. Наприклад, добре написати рядок гачечків можна так: сьогодні писати, доки гачечки вдаватимуться гарними (5-7 шт.), а завтра те, що залишилося; або спочатку виписати важливий елемент, який вдається найгірше; або залишити письмо, відпочити, виконати якесь інше завдання, а згодом продовжити. Потрібно брати до уваги стан дитини, ступінь її втоми, занурення в роботу тощо.

 

Тамара ЗАМЕДЯНСЬКА, вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 613, Київ

Інна ЛИТВИН, практичний психолог дошкільного навчальн

Організовуємо освітній процес

 

Як спонукати дітей бігти на заняття наввипередки

Організувати життя дітей дошкільного віку належним чином — завдання непросте. Адже для дошкільника свобода вибору — це потреба. А дорослі на противагу їй застосовують свій інструмент — розпорядок дня. У руках фахівця він працює як ритмометр: непомітно для інших, але налаштовуючи всіх на потрібний лад. Проте якщо педагог не володіє цим інструментом досконало, він ризикує перетворити життя дітей на нудне й одноманітне, у якому час виступає диктатором. За таких умов діти, як маленькі роботи, заздалегідь знають що, коли і як відбуватиметься.

Хтось заперечить — це добре, що дитину змалечку привчають жити за розпорядком, готують до дорослого життя. Але дитина має жити повноцінно і в дошкільний період: займатися цікавими для неї видами діяльності, набувати певного досвіду. А завдання дорослих — створити умови, за яких перехід від одного виду діяльності до іншого є невимушеним, дає дитині свободу вибору, спонукає до самостійності. Оптимально, коли діти самі ініціюють зміну діяльності.

Заохочуємо дітей до заняття

Особливо складно мотивувати дітей до занять. Більшість педагогів, готуючись до проведення занять, продумують, як зробити, аби діти із задоволенням долучилися до запропонованого виду діяльності. Хоча є педагоги, які просто закликають гучними промовистими фразами: «Діти, сідайте за столики, починаємо заняття!» або «Увага! Зараз у нас буде заняття з математики (мови, малювання…)». І діти вервечкою йдуть до вихователя: дехто понуривши голову, дехто зітхаючи, дехто кривляючись, дехто просто покорившись наказу… Наші поради не для них, а для тих педагогів, для яких творчість цінніша за традиційні методики, які намагаються уникнути повторів і репродукування, здатні на повну віддачу і звикли замислюватися: чому в дітей не блищать очі?

4

принципи підготовки до організованої освітньої діяльності

Наголосимо, що термін «підготовка до заняття» — лише для вихователя. Діти не мають чути цього вислову. Можливо, і для вихователів його варто замінити на більш влучний: «створення умов для організованої освітньої діяльності». А сформувати ці умови можна доволі просто, якщо під час підготовки до заняття дотримуватися чотирьох принципів, запропонованих Анатолієм Гіном.

 

 

 

 

Активізуємо інтерес до спілкування: стимули й прийоми

Сучасні підходи до організації освітнього процесу не передбачають використовувати заняття як провідну форму пізнавальної діяльності дітей. Йдеться не про сам термін, а про те, що вкладають педагоги в це поняття. Якщо заняття нагадує міні-копію шкільного уроку, то йому не місце в закладі дошкільної освіти. Проте якщо заняття проводять як особливу форму спілкування, то змінити слід і підготовку до такого заняття. Вона потребує від педагога не лише творчого, а й прогностичного мислення.

Відомо, що мотивом до спілкування є інтерес. Викликати його в дошкільників можна за допомогою різноманітних стимулів — емоційних, вербальних, інтригуючих тощо.

Зацікавлюємо малюків

Вибір стимулу залежить від віку дітей: що менші діти, то емоційнішою має бути мотивація. Не варто застосовувати надмірну таємничість, улесливість, неприродні інтонації, перегравання. Якщо діти щойно впоралися зі сніданком, дайте їм можливість відпочити. Це для дорослих вживання їжі — справа, яку можна робити мимохідь. А для дітей раннього й молодшого дошкільного віку — це складна діяльність, яка потребує розвиненої координації рухів і значних зусиль. Тож не слід одразу після сніданку «дивувати» дітей «криками ляльки Каті», яка заблукала й благає про допомогу. Дозвольте дітям розслабитися, а потім зосередьте їх на включенні в інший вид діяльності. Скажімо, сядьте на килимок, запропонуйте дітям сісти поруч, а відтак розкажіть їм цікаву історію.

Етапи підготовки до заняття:

  • сигнальний (інтрига, стимул, проблема)
  • контактно-об’єднувальний (концентрація на мотивації)
  • діагностичний (виявлення готовності до заняття)

Під час розповідання чи розмови ваші очі мають бути на рівні дитячих очей. Лише так можна спілкуватися «на рівних» й не тиснути на дітей своїм зростом і авторитетом дорослого.

А ще можна запропонувати дітям:

  • сісти спинками одне до одного, заплющити очі та щось уявити;
  • підійти до вікна і за чимось спостерігати;
  • зробити певну справу —
    • змішати фарби;
    • витягти конструктор на середину групової кімнати;
    • поговорити з кімнатною рослиною;
    • увімкнути музику;
    • заспівати;
    • одягнути незвичайний атрибут (віночок, чепчик, маску тощо);
    • замісити тісто тощо.

Варіантів безліч. Але умова одна: все потрібно робити невимушено, природно, емоційно й із задоволенням. І тоді діти так само із задоволенням візьмуться за ту роботу, яку ви їм запропонуєте.

Інтригуємо старших дошкільників

Діти старшого дошкільного віку мають природну потребу все пізнавати. Це виявляється в запитаннях: Як? Чому? Навіщо? Природний пізнавальний інтерес — найліпша мотивація. Вихователю лише слід його пробудити. А в довкіллі є безліч речей, які дитина хоче пізнати, поліпшити, змінити на свій лад. Вона постійно стикається із суперечностями, якими можна скористатися як стимулами до пізнавальної діяльності.

Діти п’ятого року життя та старшого дошкільного віку залюбки відгукуються на прохання допомогти. Створені педагогом проблемні ситуації, прохання дати пораду спонукають дітей виявляти активність, працювати над завданнями, які зазвичай перетворюються на захопливу пошукову чи аналітичну діяльність.

Мотивацією до діяльності може бути елемент гри «Добре — погано», яка грунтується на твердженні, що кожен предмет чи явище має свої позитивні й негативні сторони. Для гри обирають будь-який об’єкт, який не викликає в дитини стійких асоціацій, позитивних чи негативних емоцій. Це може бути олівець, книга, лампа, тобто будь-який предмет-символ, навколо якого розгоратиметься полум’я пізнавально-творчої діяльності. Діти мають назвати, що в об’єкті добре, а що погано, що подобається, а що — не подобається, що зручно, а що — незручно.

Спілкуйтеся з дітьми на рівні очей!

Наприклад, поняття «снігопад»: добре ліпити снігову бабу, але погано засніженими шляхами ходити людям і їздити машинам. Поняття «голосна музика»: добре зранку — допомагає швидко прокинутися й зробити зарядку, але погано ввечері — заважає відпочивати.

Стимулом до заняття може бути обстеження різних предметів. Інтерес до певного предмета можна викликати, виконавши якусь незвичну, неадекватну дію. Діти люблять давати поради дорослим, повчати їх, виправляти їхні помилки, тобто робити все те, що зазвичай робимо ми — дорослі.

Педагог, який заходить до групової кімнати з розкритою парасолькою, зацікавлює й дивує дітей. Своїми неадекватними діями він не лише створює привід до обговорення, а й спонукає дітей до запитань, до порад. Навіщо вона в приміщенні? Адже її призначення — захищати від дощу чи від палючого сонця. Залучивши дітей до бесіди, варто з’ясувати з ними властивості парасольки, яка є зручною, а яка — ні. Під час бесіди діти доходять висновку, що для захисту від дощу парасолька має бути великою, а носити в сумці зручніше невеличку. Відтак можна з’ясувати:

  • Чи може парасолька одночасно бути і великою, і малою?
  • Як з’явилася парасолька?
  • Які предмети схожі на парасольку?

Закінчити бесіду можна в «майстерні парасольок», де діти із задоволенням виготовлять іграшковий атрибут. А ще можна організувати танці з парасольками, театр парасольок і багато інших цікавих речей.

Так інтрига — вихователь із парасолькою в груповій кімнаті — переростає в захопливе й корисне для дітей заняття.

Ще одним цікавим прийомом може бути поява незвичного аромату в груповій кімнаті: ванілі, кориці, цитрусу тощо. Капніть кілька крапель ароматизованої олії на аркуш паперу й помахайте ним. Діти обов’язково відчують аромат і почнуть висловлювати свої припущення стосовно того, що це і звідки. А далі все залежить від майстерності вихователя. Експериментально-дослідницька діяльність, подорож у картину, праця в куточку природи, казка — усе це може розгорнутися й перерости в захопливе дійство, що у звичному розумінні вихователя є заняттям.

 

Підготовка до заняття — короткотривалий процес. Звісно, йдеться не про копітку працю педагога, який перебуває у творчому пошуку, а лише про епізод переключення дітей із фрагменту життєдіяльності на заняття. Для дітей він має відбуватися непомітно. Проте від якості його проведення залежить активність дітей на занятті, причетність до спільної справи, до створення співбуттєвого простору, у якому дитина й педагог — рівноправні партнери. У такій діяльності домінантою має звучати творчість.

Ганна Бєлєнька,завідувач кафедри дошкільної освіти Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, д-р пед. наук, професор

Олена ПОЛОВІНА,доцент кафедри дошкільної та початкової освіти Педагогічного інституту Київського університету ім. Бориса Грінченка, канд. пед. наук

Щодо особливостей організації діяльності закладів дошкільної освіти в 2018/2019 навчальному році

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

13 червня 2018 року № 1/9-386

Департаменти (управління) освіти і науки
(молоді та спорту) обласних
та Київської міської державних адміністрацій
Інститути післядипломної педагогічної
освіти (Академії неперервної освіти)

Надсилаємо інструктивно-методичні рекомендації «Про особливості організації діяльності закладів дошкільної освіти у 2018/2019 навчальному році».

Просимо довести зазначену інформацію до відома працівників районних (міських) управлінь (відділів) освіти і науки, керівників та педагогічних працівників закладів дошкільної освіти.

Заступник Міністра П. Хобзей

Додаток 1
до листа МОН України
від 13.06.2018 № 1/9-386

Інструктивно-методичні рекомендації
«Про особливості організації діяльності закладів дошкільної освіти в 2018/2019 навчальному році»

Відповідно до статті 23 Закону України «Про освіту» держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти. Обсяг автономії закладів освіти визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про дошкільну освіту»заклад дошкільної освіти (далі — заклад) планує свою діяльність та формує стратегію розвитку; розробляє освітню програму закладу; забезпечує добір і розстановку кадрів.

Заклад має задовольняти потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти; забезпечувати відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти; створювати безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечувати їх дотримання.

Організаційна свобода

Статус, організаційно-правову форму, тип закладу визначає засновник (засновники) і зазначає у Статуті закладу. Заклади всіх форм власності мають рівні права та обов’язки у провадженні освітньої діяльності відповідно до законодавства та діють на підставі власних статутів, які затверджують їх засновники відповідно до законодавства. Звертаємо увагу, що у Статуті закладу повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства. Також у Статуті варто передбачити різні норми щодо комплектування груп, їх типів, наповнюваності, організації освітнього процесу, адже у закладі відбувається чимало змін у його діяльності.

Згідно з підпунктом 13 пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про освіту»переоформлення установчих документів закладів освіти з метою приведення їх у відповідність здійснюють протягом п’яти років з дня набрання чинності цього Закону. Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» зміни, що вносять до установчого документа юридичної особи, оформлюють, викладаючи документ у новій редакції. У разі потреби внести навіть мінімальні зміни засновник має забезпечити підготовку нової редакції статуту з включенням до нього усіх необхідних змін.

Отже, статути закладів переоформляють у поточному режимі (за потреби).

Відповідно до підпункту 6 пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про освіту» державні і комунальні заклади системи дошкільної освіти, що діють на день набрання чинності Законом, отримують ліцензію без проходження процедури ліцензування. Заклади освіти усіх форм власності, що створюються після набрання чинності Законом України «Про освіту», ліцензуються на загальних засадах. Нині є чиннимиЛіцензійні умови провадження освітньої діяльності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 347).

Заклад для здійснення статутної діяльності може на договірних засадах об’єднуватися з іншими юридичними особами, створюючи освітні, освітньо-наукові та інші об’єднання, кожен із учасників якого зберігає статус юридичної особи (частина 5 статті 22 Закону України «Про освіту»).

Фізична особа-підприємець або структурний підрозділ закладу освіти, основним видом діяльності яких є освітня діяльність, діють на підставі власних положень про них. У цьому випадку заклад може бути філією іншого закладу освіти. Типове положення про філію закладу освіти затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 06.12.2017 № 1568. Відповідно до пункту 2 цього положення філія закладу освіти (опорного закладу освіти) — це територіально відокремлений структурний підрозділ закладу освіти, що не має статусу юридичної особи і діє на підставі положення, затвердженого засновником відповідного закладу освіти.

Режим роботи закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлює його засновник (засновники).

За бажанням батьків або їхніх законних представників у закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі та святкові дні.

Заклад освіти може створювати інклюзивні групи. Перш ніж відкрити інклюзивну групу керівник закладу має вивчити освітні запити дітей, батьків; проаналізувати матеріально-технічну та методичну бази; фаховий рівень педагогів; відповідність приміщень закладу освіти санітарно-гігієнічним вимогам. Засновник (засновники) та відповідний орган управління освітою мають виділити кошти для забезпечення безперешкодного доступу до будівлі та приміщень закладу, створення відповідної матеріально-технічної та методичної баз. Необхідно забезпечити підвищення кваліфікації педагогічних працівників з питань надання освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами, а також забезпечити відповідними кадрами.

Інклюзивно-ресурсні центри, які діють відповідно до Положення про інклюзивно-ресурсний центр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 № 545, повинні надати психолого-педагогічну допомогу дітям з особливими освітніми потребами, які навчаються у закладах; консультувати та взаємодіяти з педагогічними працівниками закладів з питань організації інклюзивного навчання; надавати методичну допомогу педагогічним працівникам закладів, батькам (одному з батьків) або законним представникам дітей з особливими освітніми потребами щодо особливостей організації надання психолого-педагогічної допомоги таким дітям.

Діяльність команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами необхідно організовувати відповідно до Примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 609.

У приватних закладах і закладах, заснованих релігійними організаціями, статути яких зареєстровані в установленому законодавством порядку, можуть діяти відповідні релігійні організації.

Заклад складає та затверджує план роботи на навчальний рік та оздоровчий період, що конкретизує організацію освітнього процесу. Норма щодо погодження плану роботи з органом управління освітою чи іншими органами відсутня. Тому вимога щодо погодження плану роботи є неправомірною.

Заклад самостійно визначає завдання на новий навчальний рік на основі аналізу роботи закладу за минулий рік з урахуванням виявлених проблем та потреб закладу. Кількість ключових завдань, над якими працює колектив закладу, залежить від кількості груп, режиму роботи тощо. їх кількість може бути три-чотири на рік (одне-два з них, передбачені попереднім планом роботи, конкретизуються, розширюються, інші два є новими). Для закладів із сезонним перебуванням дітей, одно-двогрупових, з групами короткотривалого перебування кількість завдань також може бути меншою — одне чи два завдання. Усі заплановані заходи плану роботи підпорядковуються визначеним завданням.

Педагогічні колективи закладів повноважні самостійно визначати, за якими чинними комплексними і парціальними програмами працювати. Керівники і вихователі-методисти закладів мають інформувати педагогічні колективи про чинні програми та обговорювати вибір програм на засіданнях педагогічних рад перед початком кожного навчального року. Під час вибору програм особливу увагу необхідно звертати на терміни дії грифів Міністерства освіти і науки України, які унормовують чинність документів.

Заклади можуть використовувати чинні програми, рекомендовані Міністерством освіти і науки України для використання у 2018/2019 навчальному році.

За бажанням заклади мають право самостійно розробляти власні освітні програми. Основою для розроблення освітньої програми є Базовий компонент дошкільної освіти.

Освітня програма має містити: вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою; перелік освітніх компонентів та їх логічну послідовність; загальний обсяг навчального навантаження та очікувані результати навчання здобувачів освіти.

Освітні об’єднання та заклади освіти, що здійснюють освітню діяльність на різних рівнях освіти (дошкільна освіта — початкова освіта тощо), можуть використовувати або розробляти власні наскрізні освітні програми, які охоплюють відповідні рівні освіти. Такі освітні програми розробляють як єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання. їх затверджують відповідно до законодавства. Освітні програми можуть мати також корекційно-розвитковий складник для дітей з особливими освітніми потребами. За потребою заклад може розробляти та затверджувати локальну спеціальну програму для груп компенсуючого типу, діяльність яких організовують з урахуванням відповідної нозології та специфіки освітнього процесу з дітьми. Такі програми розробляють на основі грифованих програм загальноукраїнського рівня впровадження.

Вибір програм на навчальний рік схвалює і затверджує педагогічна рада закладу. Вона також оцінює:

Орієнтовну кількість занять на тиждень за віковими групами визначають з урахуванням гранично допустимого навчального навантаження на дитину (наказ Міністерства освіти і науки України від 20.04.2015 № 446).

Необхідно враховувати, що значному скороченню організованих форм навчальної діяльності (занять) сприяє блочно-тематична організація освітнього процесу на засадах інтеграції, яка істотно знижує навчальне навантаження на дітей. При цьому тривалість інтегрованого заняття може дещо збільшуватись за рахунок постійної зміни різних видів дитячої діяльності (на 5, 10, 15 хвилин відповідно в молодшій, середній, старшій групах), проте інтегроване заняття може замінити всі інші, крім занять з фізичної культури й музичного виховання. Тобто щодня можна проводити одне інтегроване заняття, закріплюючи набуті дітьми знання і вміння в різних видах дитячої діяльності протягом дня. При цьому тривалість статичного навантаження у положенні сидячи на одне заняття не повинна перевищувати для дітей молодших груп — 15 хвилин, середніх — 20 хвилин, старших — 25 хвилин. Не дозволено вимагати від дітей виконання домашніх завдань.

При доборі форм організації життєдіяльності дітей, їх змістового наповнення, методів, прийомів і засобів освітнього впливу необхідно взяти до уваги ймовірне утворення зведених різновікових груп, а відтак частіше необхідно передбачати роботу у підгрупах, диференціацію завдань і видів діяльності за домірними віку рівнями складності, тривалістю проведення, дозуваннями тощо.

Функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти забезпечує керівник закладу в межах наданих йому повноважень. Будь-яких перехідних положень, які відтерміновують запровадження в закладах внутрішньої системи забезпечення якості освіти немає, тому кожен керівник закладу має організовувати розбудову такої системи.

Фінансова самостійність

Порядок діловодства і бухгалтерського обліку в закладі визначає керівник закладу відповідно до законодавства. За рішенням керівника бухгалтерський облік може здійснювати самостійно заклад освіти або централізована бухгалтерія.

Поступово заклади отримують фінансову автономію — стають розпорядниками коштів місцевого бюджету нижчого рівня. Фінансово автономні заклади повинні самостійно вести бухгалтерський облік та складати фінансову і бюджетну звітність з виконання кошторису (ст. 56 та 58 Бюджетного кодексу України). Зокрема, за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі. При цьому як суб’єкти державного сектору вони мають сформувати та застосовувати облікову політику. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУвстановлено, що юридична особа, зокрема й заклад, у своїй діяльності має застосовувати обрану ним облікову політику.

Облікову політику, а також зміни до неї кожен заклад:

  • визначає самостійно на основі Стандартів та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку в державному секторі;
  • погоджує із головним розпорядником бюджетних коштів, яким для нього є управління освіти.

Заклади визначають облікову політику у відповідному положенні, яке затверджує наказом керівник закладу.

Управління освіти як головний розпорядник бюджетних коштів:

  • уключає заклади у свою мережу підпорядкованих установ;
  • надає цю мережу до органу Державної казначейської служби України за місцем обслуговування.

Звертаємо увагу, що заклади, які отримують публічні кошти, та їх засновники зобов’язані оприлюднювати на своїх веб-сайтах кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога, із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством. Якщо заклади дошкільної освіти обслуговує централізована бухгалтерія, вона має передавати закладам дошкільної освіти всю необхідну інформацію та документи для подальшого їх оприлюднення. Якщо заклад немає власного сайту, то інформацію розміщують на сайті відповідного органу управління освітою.

Також звертаємо увагу, що законодавством визначено нову норму як державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки, яке передбачає спільне фінансування закладів, а також юридичних і фізичних осіб, які провадять освітню діяльність. Обсяги співфінансування визначають засновники на умовах договору.

Кадрова самостійність

Штатні розписи державних і комунальних закладів незалежно від підпорядкування і типу встановлюють відповідні органи управління освітою на основі Типових штатних нормативів закладів дошкільної освіти, які затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 04.11.2010 № 1055. Звертаємо увагу, що керівникам закладів надано право у разі виробничої необхідності змінювати штати або вводити посади (крім керівних), не передбачені штатними нормативами для цього закладу, в межах фонду оплати праці, доведеного лімітними довідками на відповідний період. Заміна посад працівників може здійснюватися лише в межах однієї категорії персоналу (педагогічний, господарсько-обслуговуючий). У разі виробничої необхідності за рахунок спеціального фонду у закладах заклади можуть вводити додаткові посади.

Керівництво закладом здійснює його директор, якого призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган. Іншої процедури призначення директора закладу законодавством не визначено.

На посаду директора закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності призначають особу, яка є громадянином України, має вищу освіту не нижче ступеня бакалавра, стаж педагогічної роботи не менш як три роки, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню професійних обов’язків.

Інших працівників закладу призначає на посади та звільняє з посад його директор у порядку, передбаченому Статутом закладу, відповідно до законодавства.

У закладі дошкільної освіти необхідно забезпечити академічну свободу — самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, інноваційної діяльності, що здійснюють на принципах свободи слова, думки і творчості, поширення знань та інформації тощо.

Додаток 2
до листа МОН України
від 13.06.2018 № 1/9-386

Перелік інструктивно-методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України для використання в освітньому процесі закладів дошкільної освіти

Організація роботи в дошкільних навчальних закладах у літній період (лист від 16.03.2012 № 1/9‑198).

Про організацію фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільних навчальних закладах у літній період (лист від 28.05.2012 № 1/9-413).

Про розроблення програм для дошкільної освіти (лист від 28.02.2013 № 1/9-152).

Щодо вирішення окремих питань діяльності керівників гуртків дошкільних навчальних закладів (лист від 18.09.2014 № 1/9-473).

Щодо організації роботи з музичного виховання дітей у дошкільних навчальних закладах (лист від 02.09.2016 № 1/9-454).

Організація фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільних навчальних закладах (лист від 02.09.2016 № 1/9-456).

Про організацію національно-патріотичного виховання у дошкільних навчальних закладах (лист від 25.07.2016 № 1/9-396).

Щодо організації взаємодії закладів дошкільної освіти з батьками вихованців (лист від 11.10.2017 № 1/9-546).

Щодо забезпечення наступності дошкільної та початкової освіти (лист від 19.04.2018 № 1/9‑249).

 

 

Педагогічна вимога в роботі вихователя

 

Педагогічна вимога відноситься до методів організації і формування досвіду суспільної поведінки

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер. Педагогічна вимога може бути сформульована прямо – характеризується такими ознаками, як інструктивність, рішучість, і виявляється у вигляді вказівок, можливо наказів. На початку роботи педагога з дитячим колективом, коли вихованці до нього ще не звикли , найефективнішою є пряма вимога. Вона має бути чітко сформульована і висловлена спокійним, упевненим тоном.

З розвитком стосунків дітей та педагога використовують різні форми опосередкованої вимоги.

  Опосередкована вимога – спирається на сформованість у вихованців мети, переконань і виявляється у виді прохання, ради, натяку. Вимога не тільки впливає на свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і чуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.

Професійно-ціннісні характеристики педагогічної вимоги:

  • Вимоги вихователя мають бути справедливими, обґрунтованими, послідовними, спрямовуючими.
  • Зауваження повинні бути не образливими, доброзичливими, та не принижували гідності дитини.
  • Педагог має дотримуватись співвідношення позитивних і критичних оцінок.
  • В основі взаємовідносин має бути повага і довіра до дитини.

Педагогічна вимога сприяє входженню вихованців в контекст суспільної культури.

Це підкреслює роль педагогічної вимоги в системі виховання дитини.

Механізм пред’явлення педагогічної вимоги   – має відповідати сучасній культурі педагога.                                                                                                      

Організовуючи діяльність вихованців та формуючи досвід суспільної поведінки дитини , ми в деякій мірі посягаємо на її свободу, примушуємо прикладати зусилля. Небезпека в тому, що ми можемо подавляти особистість дитини, порушувати її індивідуальність, тому педагогічна вимога повинна мати культуро відповідні форми та має бути доцільною.

Розглянемо п’ять технологічних правил пред’явлення педагогічної вимоги. Кожне правило  супроводжується  інструкціями.

технологічне правило інструкції
Доводити вимогу до логічного кінця
Поставлена один раз , реалізується негайно, в противному випадку не потрібно було висувати. Педагог тримає в полі зору всіх дітей, з якими працює, очікує виконання поставленої вимоги, це стає однією з умов подальшої роботи. Педагогу необхідно охопити увагою всіх дітей, перевірити, чи всі вони забезпечені необхідними засобами, щоб виконати поставлену вимогу.

Не потрібно сердитись та нервувати: діти готові виконати вимогу, але особливості їхньої особистості слугують тимчасовою перепоною.

-       Тобі щось заважає?

-       Будь-ласка, трішки швидше, ми тебе зачекаємо.

-       Тобі потрібна  допомога?

Супроводжувати інструкцією
Вимога повинна супроводжуватись поясненням способу виконання запропонованого.

Педагог попередньо продумує технічну сторону – те, що необхідно зробити дітям і чого вони ще не вміють робити.

Інструкція забезпечує досягнення результату, що викликає задоволення у дитини, а відповідно, позитивне відношення до поставленої норми і довіру до педагога.

-       Розпочати краще всього з…

-       Спочатку потрібно…

-       Якщо зробити це саме так, то …

-       Давайте згадаємо, як це роблять дорослі (виші мама й тато, вихователі та ін.. )

Пропонуємо позитивну програму дій
Вимога має бути позитивною по формі. Програма дій повинна мати для вихованців сенс, так, щоб в кожному моменті взаємодії з педагогом він мав змістове наповнення цієї взаємодії.

В звертанні педагога до дітей анулюється частинка «не» ( не бігай, на відволікайся, не заважай іншому і т.д.)

-       Перевіримо наше твердження

-       Будемо шукати точні формулювання.

-       Будемо уважні та турботливі один до одного.

-       Послухаємо, як зазвучать ті ж вірші у виконанні іншої дитини.

-       Вслухаємось в докази: чи не порушується логічна лінія ?

Переакцентуємо увагу на деталі
Варто переключити увагу дитини з акту, коли в його адресу направлена воля дорослого, на деталь вимоги. Для цього педагог подумки продивляється увесь процес виконання вихованцем відповідної дії і зупиняє увагу на якомусь елементі, який , вірогідно, затруднить виконання дій.

Правило забезпечить «м’який дотик» до особистості вихованця

-        Пронести поливалку так, щоб не зачепити меблі.

-        Коли розпушуєш землю, будь-ласка, не зіпсуй сукню.

-        Мий руки так, щоб мило не вистрибувало на підлогу.

-        Роздатковий матеріал збери в синю коробку.

Ставити лиш доступні вимоги

 

Варто враховувати життєвий досвід дітей та рівень їх вихованості. Вимога має бути доступною на кожен даний етап розвитку дитини (групи). Педагог якби ігнорує деякі порушення норм, низький рівень в організації якихось сторін діяльності.

Він чекає накопичення в дітях кількісних новоутворень , щоб потім підняти рівень вимог (новий якісний рівень)

 

 

Формування професійної рефлексії в педагогів

                                                           План

І.     Професійна рефлексія та її значення в педагогічній діяльності.

ІІ.    Умови формування рефлексивних умінь педагога.

ІІІ.   Інтерактивні вправи на розвиток рефлексивних умінь педагогів.

ІV. Феномен професійного вигорання: причини виникнення та шляхи подолання.                                                                     

  Пріоритет людської особистості в системі освіти — тенденція останніх десятиліть, що загострила необхідність більш уважного та делікатного ставлення до людини, а також потребу допомогти їй у процесі самопізнання, самореалізації та самовизначення. Однак традиційна освіта все ще залишається односторонньою, спрямованою на накопичення знань, тоді, коли світ потребує особистості, яка знає та розуміє себе і суспільство в цілісності та сукупності усіх взаємозв’язків.

    У кожному віці людина набуває досвіду організації власного внут­рішнього світу вільного і відповідального вибору цінностей, вчинків, рішень, самооцінювання, самостановлення та самореалізації.

Існує безліч різноманітних трактувань та визначень рефлексії. Тер­мін «рефлексія» походить віл латинського «геflехіо», що буквально зна­чить «звернення назад, відображення». Тлумачні словники трактують поняття рефлексії як самоаналіз, роздуми людини над власним душев­ним станом; відображення, а також дослідження процесу пізнання.

     У психологічній літературі рефлексію визначають, з одного боку, як якість, що необхідна професіоналу, оскільки дає можливість ефек­тивно і адекватно реалізувати себе і свої здібності, забезпечуючи процес саморозвитку. Рефлексія сприяє творчому підходу до профе­сійної діяльності, досягнення її максимальної ефектив­ності та результативності, завдяки чому здійснюється професійне становлення та розвиток особистості педаго­га. З другого боку, рефлексію визначають як сукупність умов, що сприяють формуванню такої якості. Читати далі