Якщо батьків турбує  апетит їхньої дитини, то діагностичний пошук слід почати з кабінету педіатра.

Він з’ясує особливості режиму харчування, оцінить загальний стан дитини, тонус, активність, відповідність зросту і ваги, зможе запідозрити хронічні захворювання, інтоксикації …

Педіатри виділяють наступні основні причини відсутності апетиту у дітей:

1. Погане самопочуття (температура, головний біль, кишкові кольки, зубний біль та ін),

2. Невитрачена енергія (мало гуляли, нерухомі ігри, короткий проміжок між годуванням),

3. Смакове несприйняття запропонованих продуктів (відмова від овочів , фруктів, м’яса).

2. Якщо дитина не хоче – нехай не їсть. НЕ ТРЕБА запихати. Дитина повинна вчитися сама визначати свої потреби. У кожної людини є інстинкт самозбереження. Прийде час – буде їсти і хліб. Не варто примушувати їсти дитину, але, намагайтесь не допускати частих перекусів між основними прийомами їжі. Прослідкуйте кількість перекусів вдень – можливо варто їх зменшити чи взагалі не давати, скажімо, за годину до їжі.

3. Намагайтесь стежити за тим що любить малюк. Іноді цим можна маскувати страви.

4. Не використовуйте метод відволікання – мама співає, а бабуся в цей час кормить. Що ж виходить? Їжа перестає бути подразником, що викликає диференційоване виділення травних соків. Головним подразником стає відволікання. Запитуйте у дитини завжди – чи хоче вона.

5. Не треба обіцяти дитині винагороду за з’їдене, так як це  позначається на її характері. Дитина може почати користуватися таким ставленням батьків для того, щоб виконувалися всі її забаганки.

6. Намагайтеся гуляти частіше на свіжому повітрі. Це запорука того, що дитина з’їсть більше.

7. Інколи буває так, що дитина не хоче куштувати  нову страву.  Якщо таке трапляється, запропонуйте шматочок і попередьте, що якщо не сподобається – можна «повернути назад» на серветку і викинути. Або запропонуйте приготувати нову страву  разом.

8. Намагайтесь дотримуватися режиму прийому їжі. Режим – коли їсти і режим – в якій черговості. Інколи можна заманити десертом на основну страву.

9. Не просіть (не благайте) дитину: «Ну поїж!». Якщо дитина не хоче, перепитайте чи впевнена вона і просто заберіть тарілку.

 Роль страху у житті дитини

Страх, як і інші неприємні відчуття (гнів, страждання та ін.) не є однозначно “шкідливими” для дитини. Будь яка емоція виконує певну функцію і дає змогу дитині й дорослому орієнтуватися в навколишньому світі. Так, страх захищає людину від зайвого ризику під час переходу вулиці або відпочинку на річці тощо.

Страх регулює діяльність, поведінку, він є переживанням , необхідним для нормального функціонування психіки, що потребує і неприємних, навіть”гострих” емоцій. Часто діти самі викликають у себе емоцію страху, що підтверджує у них наявність цієї потреби. Іноді діти, зібравшись увечері разом, починають розповідати страшні історії, причому з гострим емоційним завершенням, розповідач вигукує на останньому слові, хапає за руки інших дітей, лякає їх. Читати далі

Інтонація у спілкуванні

Близьким дорослим варто пам’ятати, що, вибудовуючи процес спілкування, необхідно думати не тільки про те, що вони говорять, але й як вони це роблять. Діти зазвичай пропускають повз вуха зауваження, але дуже чутливо реагують на тон, яким їх було сказано. Інтонаційне забарвлення висловлювань дорослих, їхній емоційний тон дитина пам’ятає доволі довго. А власні переживання щодо цього коригують не лише її настрій і реакції, а й відображаються у поведінці дитини впродовж певного часу. Тому близьким дорослим не варто дорікати за неслухняність, вередливість, впертість дитини, а звертати увагу на тон власних звернень до неї, який здебільшого і провокує саме таку поведінку Читати далі

Особливого значення мовлення дитини набуває у ранньому віці. Саме тоді воно виникає, починає розвиватися, разом із ним розвивається психіка дитини.

Читати далі

Ознаки кризи трьох років:

негативізм – дитина негативно реагує на вимоги чи прохання батьків. І робить це лише тому, що прохання йде від дорослого. Головний мотив у цьому – зробити прямо протилежне до вимоги.

впертість – не є наполегливістю, з якою дитина прагне досягнути бажаного. Вона є реакцією наполягання на чомусь не тому, що цього дуже хочеться, а тому, що дитина вимагає, щоб із її думкою рахувалися.

норовливість – дитина наполягає на своїх бажаннях та проявляє незадоволеність тим, що їй пропонують і тим, що роблять інші. Норовливість спрямовується не проти конкретного дорослого, а проти тієї системи стосунків, які склалися у ранньому дитинстві, проти норм виховання. Таким чином яскраво проявляється прагнення все вирішувати та робити самостійно.

свавільність – прагнення до відокремлення від дорослого. Дитина сама прагне щось робити. При цьому не лише фізично самостійно, як у ранньому віці, але й самостійно формувати наміри, задуми. Таке прагнення часто є неадекватним до можливостей дитини, що викликає додаткові конфлікти.

протест-бунт – виникає тоді, коли стосунки дитини із батьками перебувають ніби у стані постійної «війни», що викликано регулярними конфліктами.

деспотизм – дитина може жорстко виявляти свою владу над дорослими: диктувати, що вона буде їсти, а що ні, чи зрушить вона з місця, чи ні, чи може мама вийти і т.д. Якщо ж у сім”ї декілька дітей, то деспотизм може набувати форму ревнощів: тенденція до влади виступає у якості ревнощів та нетерпимості до інших дітей (особливо молодших), які не мають жодних прав на думку маленького «деспота».

знецінювання – дитина, наприклад, може сваритися, ламати або викидати улюблені іграшки, невчасно запропоновані і т.ін, чим висловлює знецінення того, що було раніше цікавим і дорогим. Таким чином проявляться знецінення застарілих правил поведінки. Читати далі

Перший відповідальний момент у спілкуванні з дитиною настає при розлуці. Всі почуття, що відкриваються у сімейних стосунках і манері спілкування, впливають на подальший тип поведінки дитини. Таким етапом стане адаптація до відвідування дитячого садка. Звичайно, у всіх діточок це проходить не однаково, проте як би дитинка не реагувала – спокійно чи більш експресивно, варто розуміти, що у всіх ситуаціях дитина переживає глибокий стрес і, саме від вашої, батьківської, поведінки в цей період буде залежати майбутній стиль спілкування і взаємодії вашого малюка. Читати далі

П’ятий рік життя — період активного формування в дитини власне пізнавальної діяльності, зокрема її мотиваційного та операційного компонентів. Це час, коли розвивається активний інтерес дитини до предметів і явищ навколишнього світу, коли вона стає допитливою.

П’ятий рік життя у періоді дошкільного віку називають серед­нім дошкільним. Цей період розвитку дитини позначений суттєви­ми змінами в її характері, діяльності, перебігу психічних процесів, стосунках з оточенням тощо.

На п’ятому році життя сюжетно-рольова гра залишається провідним видом діяльності дитини і досягає більш високого рів­ня розвитку ніж на четвертому році життя. Під час гри дитина від­творює не лише світ дорослих, а й взаємини між ними. Вона вміє виокремлювати правило, а підпорядкування йому само собою набуває для неї нового смислу. З’являються домінантні установки:

• престижні (егоїстичні);
• альтруїстичні;
• спрямовані на досягнення успіху. Читати далі

  На четвертому році життя дитини відбуваються істотні зміни в її характері, перебігу психічних процесів, діяльності, стосунках з оточенням тощо. Це — період формування активного інтересу до людини та її взаємин з іншими.

За перші три роки життя дитина проходить величезний шлях у своєму розвиткові і готова піднятися на новий щабель дитинства. Четвертий рік життя у періоді дошкільного віку називають молод­шим дошкільним. Саме тут закладаються ті основи, які згодом ви­значатимуть рівень дошкільної зрілості дитини. Проте для цього ди­тина має пройти тривалий шлях у своєму розвиткові. Читати далі

Уже давно доведено, що сіль, пісок і вода, як природні матеріали, наділені унікальними властивостями і здатні ви­кликати образи певного характеру, які мають терапевтичний вилив на психіку дитини.

Власне, пісочна терапія має на меті творче самовираження лю­дини. Цей психотерапевтичний метод спрямований на розв’язання особистісних проблем через роботу з образами особистого і колек­тивного підсвідомого. Робота з образами у пісочній терапії сприяє са­мопізнанню, особистісному зростанню, розкриттю творчих ресурсів тощо.

Читати далі

         Агресивна дитина – це сьогодні не рідкість.

      Кожен, хто хоч раз спілкувався з дітьми, напевно мав справу із проявами дитячої агресії. Для дорослих така дитяча поведінка становить досить серйозну проблему: як поводитися, якщо дитина сердиться, б’ється, кусається? Що при цьому говорити, що робити?

      Останнім часом  досить часто доводиться мати справу з дитячою агресією. Складається враження, що кількість дітей із подібною поведінкою щорічно збільшується. Швидше за все, це так і є. Адже спосіб життя, засоби масової інформації, поведінка дорослих дуже сприяють формуванню у дитини такого способу поведінки, коли вона постійно змушена демонструвати свою силу, напади, кричати та сваритися.

Читати далі

Дитина-холерик

Читати далі

Психокорекція дитячих “медичних” страхів

     Дитячі страхи — небезпечне явище, що з віком не минає, а лише усклад­нюється й може призвести до тяжких психологічних проблем. Тому боро­тися зі страхами треба з раннього дитинства і робити це слід правильно.

    Дитячі страхи. Що це? Вияв природної бояз­кості, вередування чи наслідок знервова­ності та переживань? На відміну від багатьох ін­ших дитячих проблем, про які фахівці часто з пов­ною впевненістю заявляють, що з віком усе мине, дитина переросте, — про цю так сказати не мож­на. Дитина росте, і страхи ростуть разом з нею.

    Зміст страхів багато в чому визначається ві­ком. У два-три роки діти бояться самоти й тем­ряви. До шести років у них розвивається бурх­лива фантазія, образне мислення в поєднанні з характерними для малят наївністю та сугестив­ністю. Книжки, фільми, почуті розмови й реальні події дають багату поживу для дитячої фантазії, відповідно й страхів, пов’язаних з враженнями, отриманими ззовні. З часом страхи збільшуються, кон­кретизуються, починають супрово­джуватися агресією. Діти бояться злих казкових персонажів, вигада­них істот, які “ховаються за рогом” або “живуть під ліжком”, страш­них снів, батьківського покарання, сварки, грози, буревію, пожежі.

Читати далі

«Ми йдемо у школу!» Із яким відчуттям промовляєте ви ці слова? Із ностальгічним сумом (як швидко летять роки!), з гордістю (який великий уже), з надією (стане старшим, серйознішим, відповідальнішим), з побоюванням (шестирічки такі маленькі), із запитаннями (Чи готові ми до школи? Що я можу зробити, щоб полегшити цей нелегкий і відповідальний крок?)

Коли поняття «шкільна зрілість» з’явилося вперше, то ґрунтувалося воно насамперед на фізичних параметрах: вік, вага, зріст, зміна зубів. Відтоді минули десятиліття, і нове покоління – розвинуте, розумне, але дисгармонійне і в більшості зі слабким здоров’ям вимагає іншого підходу. Читати далі

Підбираючи ігри (особливо рухливі) для гіперактивних дітей, необхідно враховувати наступні особливості таких дітей: дефіцит уваги, імпульсивність, дуже високу активність, а також невміння тривалий час підкорятися груповим правилам, вислуховувати і виконувати інструкції (загострювати увагу на деталях), швидку стомлюваність. У грі їм важко чекати своєї черги і рахуватися з інтересами інших. Тому включати таких дітей у колективну роботу доцільно поетапно. Починати можна з індивідуальної роботи, потім залучати дитину до ігор у малих підгрупах і тільки після цього переходити до колективних ігор. Бажано використовувати ігри з чіткими правилами, що сприяють розвитку уваги.

Тренування слабких функцій теж варто проводити поетапно. Спочатку треба підбирати такі вправи й ігри, що сприяли б розвитку тільки однієї функції. Наприклад, ігри, спрямовані на розвиток тільки уваги, учать дитину контролювати свої імпульсивні дії. Окремим етапом у роботі може стати використання ігор, що допоможуть дитині придбати навички контролю рухової активності.

Читати далі

Коли йдеш або їдеш українськими селами, впадають в око білі хати, а біля них різнобарвні квітники, зелені садки. Від ранньої весни й до пізньої осені буяють тут квіти й кущі. Білий та фіолетовий бузок, сніжно-білий цвіт калини, жовті й червоні тюльпани, жоржини, жов­тогарячі чорнобривці, сині півники та лілові айстри…

Одні квіти змінюють інші аж до першого снігу, коли він, легкий і пухнастий, вкриє цю красу. І тоді дбайливі господині перенесуть у хату деякі з живих іще квітів і поставлять їх у горщиках на вікнах, поряд із геранями, фуксіями, колеусами. По кутках розвісять грона ягід ка­лини та оберемки засушеного цілющого зілля: безсмертни­ка, м ‘яти, чебрецю тощо. Тож тепле літо, сонце й блакитне небо ніби знову в оселі. На душі тепло, радісно, погідно. Тихо плинуть думки про мудрість і світлу вдачу людей, які своїм життям і побутом створили навколо себе та своїх дітей джерела краси, радості й здоров’я. Одним із цих джерел є сонячне світло та колір.

Читати далі