І.  ТАКТ І КУЛЬТУРА ПЕДАГОГА                   

        Базова програма орієнтує на впровадження цивілізовано системи дошкільної освіти, центром і метою якої є розвиток компетентної особистості, здатної жити в правовому, демократичному, гуманістичному суспільстві. Навчально-виховний процес дошкільного закладу спрямовується на забезпечення балансу: прагнень дитини до самореалізації та самозбереження; її фондів «можу» (знань, умінь, навичок» здібностей) і «хочу» (інтересів, бажань, планів, намірів, почуттів); запрограмованого та спонтанного в бутті дошкільника колективного та особистісного; проявів компетентності у різ­них сферах життєдіяльності (“Природа”, “Культура”, “Люди”, “Я Сам”); напрямів виховної діяльності (з фізичного, емоційно-ціннісного, соціально-морального, пізнавального, мовленнєвого, художньо-естетичного, креативного розвитку дошкільника); форм організації життєдіяльності (спеціально організованих дорослим занять та самостійної діяльності дітей); виховних та навчальних технологій; форм організації педагогічної роботи (групових та індивідуальних).

       У процесі виховання та навчання варто враховувати зорієнтованість Базової програми на оптимальність як на найдоцільніший принцип організації життєдіяльності дошкіль­ника та педагогічного процесу.

       Орієнтир у доборі педагогом адекватних засобів розвивального, виховного та навчального впливів на юну особистість — її вік та індивідуальний життєвий досвід. Оптимальність у роботі з дітьми передбачає:

• опору на здоровий глузд, принцип доцільності;
• використання елементів інсайту;
• залучення дітей до дослідництва експерименту­вання;
• спонукання дошкільнят до самооцінних та взаємооцінних суджень;
• визнання права дитини на помилку, її самостійне визначення та виправлення;
• збереження дитячої субкультури з її специфікою, територією, атрибутами, нормами співжиття;
• зв’язок з реальним сьогоденним життям;
• інтеграцію різного змісту та форм діяльності.

      Організуючи життєдіяльність та освіту дошкільника, педагогові слід поступово звільнятися від звички сприймати знання та вміння як основну мету виховання і навчання, більше орієнтуватися на пріоритет розвитку особистості, формування дитячого світогляду, елементарної  системи цінностей, характеру, культури поведінки, моральних почуттів; зміцнення нервової системи; догляд за душевним
станом вихованця.

        Вихователі покликані захищати дитину від впливу стресогенних чинників: шумів, надмірних навантажень, інтенсивних за фізичними та нервовими витратами випробувань, несправедливих оцінок, принижень гідності, покарань (у тому числі фізичних), дидактогеній (негативних наслідків педагогіч­них помилок).

Особистісно-орієнтований підхід, декларований Базовою програмою, передбачає більше “олюднення”, гуманізацію процесів виховання та навчання, підпорядкування їх інтере­сам дитини, орієнтування на розкриття та розвиток її при­родних сутнісних сил. Педагогам варто приділяти більше уваги ставленню вихованця до довкілля та самого себе, ана­лізу мотивів, його поведінки. Важливо знати не лише те, чо­му він поводиться добре чи погано, а й те, що спричиняє таку поведінку, яким цінностям дитина надає перевагу, від яких відмовляється, і чому.

        Корисно змістити акценти з аналізу типового для біль­шості дітей певного віку на пошук індивідуального, особли­вого, неповторного.

Особистісно-орієнтована модель дошкільної освіти пе­редбачає:

• увагу дорослого до глибинних, сутнісних проявів ди­тини, її мотиваційної сфери;
• визнання пріоритету морально-духовного розвитку;
• формування в дошкільника елементарної життєвої перспективи, свідомого ставлення до свого минулого, теперішнього та ймовірного майбутнього;
• формування реалістичної картини світу — панорамної і часткової та образу “Я”;
• розвиток індивідуального життєвого досвіду як важ­ливої умови особистішого зростання;
• забезпечення дитині психологічного комфорту, емо­ційного благополуччя, відчуття рівноваги, позитивно­го самопочуття;
• розширення простору “Я” (виховання почуття самовартісності; розвиток потреби в позитивній свободі, вільно­му волевиявленні; формування прагнення до високого вектора віддачі, віри в здійснення накресленого, внут­рішньої відповідальності перед собою та іншими);
• вироблення оптимістичної гіпотези розвитку кожної дитини;
• урахування у виховній роботі індивідуальних особли­востей дитини — її статевих відмінностей, типу вищої нервової системи, вроджених відмінностей (право-, ліворукі, близнюки тощо).

Захист особистості дитини можливий за умови, якщо:

• до неї ставляться як до самоцінної особистості;
• уміють поставити себе на місце дитини, відчути та зважити на її стан, настрій;
• сприяють прояву творчості, підтримують прагнення до позитивної свободи, конструктивної поведінки;
• дитині  надають  можливість   вільно  проявляти  свої почуття, приймати самостійні рішення, проявляти свою волю, здійснювати вибори;
• висловлюють віру в її можливості;
• виховують внутрішню відповідальність перед собою та іншими людьми, совісну поведінку;
• розмовляють з нею про сенс людського життя.

ПЕДАГОГІЧНА ЗРІЛІСТЬ ПЕДАГОГА

       Реалізація на практиці гуманістичної парадигми дошкільної освіти  неможлива без педагогічної зрілості вихователя. Основними її складниками є професійна та особистісна зрілість педагога.

      ПРОФЕСІЙНА ЗРІЛІСТЬ– означає психолого-педагогічну підготовленість педагога, його методологічну та методичну грамотність, педагогічну майстерність та практичний досвід роботи з дітьми дошкільного віку.

Психолого-педагогічна підготовленість передбачає:

• наявність відповідної освіти;
• психологічну та педагогічну грамотність (знання основ сучасної педагогічної та вікової психології, дошкільної педагогіки);
• орієнтування в сучасних тенденціях розвитку освіти взагалі, дошкільної зокрема;
• уміння організувати педагогічну діяльність на нових засадах, створювати інноваційне  середовище;
• знання правових основ і законодавчих актів у сфері дошкільної освіти.

Методологічна та методична грамотність включає:

• знання методології гуманітарної парадигми дошкільної освіти;
• розуміння та прийняття основ гуманістичного підходу до дошкільної освіти;
• володіння основними методами гуманістичної педагогіки, вміння адекватно застосовувати їх;
• знання програмових завдань та методик виховання і навчання;
• відкритість інноваціям, здатність функціонувати як відкрита система, інтерес до нових освітніх проектів, уміння бачити переваги гуманістичного підходу;
• вміння добирати, варіювати, модифікувати (створювати) сучасні розвивальні, виховні та навчальні технології, що відповідають конкретним завданням та умовам;
• уміння висувати та перевіряти гіпотези, аналізувати та інтерпретувати дані своїх спостережень за дитиною, робити об’єктивні та обґрунтовані висновки.

 Педагогічна майстерність включає:

• гуманітарні інтереси, цінності, ідеали;
• педагогічні здібності (гностичні – знання своїх власних особливостей та особливостей дитини; конструктивні – уміння планувати, проектувати, прогнозувати; організаторські – здатність налагоджувати, залучати, упорядковувати, дисциплінувати; комунікативні – уміння встановлювати, налагоджувати, гармонізувати взаємини та спільну діяльність; застосовувати словесні, мімічні та пантомімічні засоби; поєднувати ділове та особистісне спілкування; виявляти емпатію, увагу і повагу, слухати і чути, допомагати й підтримувати адекватно виражати свою позицію, виявляти гнучкість);
• здатність переосмислювати традиційний педагогічний досвід, створювати інновації;
• турбота про якісну освіту, здатність реалізовувати інтегральний підхід у вихованні та навчанні, досягати високої продуктивності педагогічної діяльності;
• володіння сучасними розвивальними, виховними та навчальними технологіями, здатність «приміряти» кожну з них до конкретної життєвої ситуації, індивідуального життєвого досвіду та особливостей вихованців;
• здатність розробляти індивідуальні способи реалізації інновацій, виявляти мобільність, урізноманітнювати форми й способи активізації педагогічного процесу.

Практичний досвід передбачає:

• наявність у дорослого практики взаємодії з дошкільниками, досвіду роботи в сфері освіти;
• володіння досвідом використання гуманістично спрямованих методик виховання і навчання;
• наявність досвіду самостійної модернізації або створення авторських програм, технологій виховання навчання дошкільника.

ОСОБИСТІСНА ЗРІЛІСТЬ – передбачає сформованість у вихователя визначеної світоглядної позиції, педагогічної рефлексії (здатності аналізувати себе самого, співвідносити думку про себе з очікуваннями інших), потреби у самовдосконаленні. Особистісну зрілість педагога засвідчує його особистісна та соціальна компетентність.

 Особистісна компетентність визначається комплексом особистісних якостей та вмінь, зокрема:

• інтелектуальних (креативності, евристичності, здатності виділяти головне й другорядне, встановлювати закономірності, аналізувати, порівнювати, узагальнювати, бачити ситуацію з різних точок зору; розсудливості, виваженості);
• моральних (щирості, доброзичливості, чуйності, толерантності, відповідальності тощо);
• емоційних (врівноваженості, здатності стримувати імпульсивні емоції; позитивного самопочуття);
• вольових (наполегливості, самостійності, цілеспрямованості, витриманості тощо);
• перцептитих   (спостережливості,    сприйнятливості вміння відчувати стан іншого та адекватно на нього реагувати);
• контрольно-оцінних (схильності до обґрунтованих та оптимістичних оцінок; здатності використовувати конструктивні, захисні, регулювальні, спрямувальні та такі, що раціоналізують та мобілізують і заспокоюють судження).

Соціальна компетентність

• уміння розуміти вихованця (орієнтуватися в його сильних і слабких сторонах, бачити сутнісне в ньому, мати уявлення про його натуру; відчувати його стан, настрій, прогнозувати ймовірну тактику поведінки; використовувати інтуїцію; виявляти проникливість, чуйність, щирість);
• уміння поважати дошкільника (ставитися до нього як до цінності; визнавати за ним право на помилку; бачити його чесноти й досягнення; приймати таким, яким він є ; вірити в його можливості; визнавати право бути самим собою, поводитися самостійно, мати свою точку зору, власні таємниці, проявляти творчість; не принижувати його гідності);
• уміння допомагати і підтримувати дитину (не просто давати їй поради або щось вирішувати за неї, а сприяти повноцінній життєдіяльності, створювати атмосферу безпеки й довіри, спиратися на її сильні сторони, не підкреслювати слабких, поступово ускладнювати завдання);
• уміння домовлятися, укладати з вихованцем угоду (запобігати конфліктам та з найменшими емоційними витратами розв’язувати  їх, уникати загострень взаємин; підтримувати справедливі відносини; активно слухати дитину; сприяти рівноправним партнерським стосункам;
• уміння бути самим собою (зберігати свою індиві­дуальність, своєрідність; виявляти принциповість у ситуаціях тиску; не намагатися бути, “як усі”, мати своє особистісне та професійне обличчя).

Як особистість і професіонал, педагог має бути відкритим інноваціям, жити свідомим життям, не пришвидшувати штучно темп розвитку дошкільника, бути для нього оберегом, допомагати, а не ускладнювати його щоденне буття, поважати та брати до уваги об’єктивні закони психічного розвитку, орієнтуватися на норму як індивідуальну систему вимог і оцінок. Показниками ефективності педагогічної діяльності  є конструктивність, послідовність, гнучкість, виваженість, позитивна емоційна забарвленість та результативність поведінки вихователя, бажання дитини відвідувати дошкільний заклад.