Казки та діти

Вчені переконані, що найперші казки були аж ніяк не творами для дітей. Те, про що розповідала казка, було найглибшою мудрістю, чимось на зразок сучасних філософських трактатів. Найболючіші питання суспільної організації, проблеми світобудови і буття, закони і норми поведінки – все це починалося словами «В тридев’ятому царстві» або «Жили собі дід і баба». З часом первинне призначення казки забулося, а особливості сюжету та простий зміст дозволили використовувати цей жанр для виховання молодшого покоління – дітей.

Проте історична основа казки – її глобальність – таки залишилася вічною. І коли дитина відкриває будь-яку чарівну книжечку, вона дійсно пізнає світ.

Безумовно, читаючи казки дитина розвивається. Однак, розуміння цього розвитку лише як набуття малечою вмінь читати швидко і виразно чи як розширення загального кругозору та знайомство з інокультурними реаліями є звуженим і неповним. Справді, вчитися читати доцільніше на тому матеріалі, який є цікавий дітям. Казка цікава для всіх! Не можна не погодитись, що події, описані в казках, не несуть у собі якоїсь корисної пізнавальної інформації. Несуть: адже в них і птахи у вирій відлітають, і сонце з місяцем чомусь чергуються на небесному полотні, та й рідні брати завжди один бідний, а другий – багатий.

Та це тільки дещиця з того арсеналу, яким володіє казка. Чому діти, виховані та Івасиках Телесиках, добріші й чутливіші за тих, хто ріс за законами голлівудських бойовиків? Чи не тому, що казка формує моральний хребет особистості, закладає в свідомість людини ті правила поведінки і такі етичні установки, за якими єдино прийнятною є перемога добра, світла над злом, темрявою?! І не варто вважати людей, перейнятих казковою системою цінностей, групкою наївних ідеалістів; хоча до ідеальності вони набагато ближчі, ніж будь-хто інший.

Світ, витворений у казці, – а особливо з допомогою сучасної якісної поліграфії, з яскравими малюнками і зручним добором шрифтів – стає безперервним джерелом для розвитку творчих здібностей дитини. У молодшому віці уява надзвичайно гнучка й активна. Мабуть, немає таких батьків, чиї діти не вигадували б якихось неймовірних історій, не розказували про себе небилиць та не перебирали на себе незвичних функцій, наприклад, трирічної «мами», «продавця» відірваних ґудзиків чи шепелявого «вчителя» в класі ляльок або домашніх тварин. Це не слабкість дитячого інтелекту – це трамплін, з якого стрибають у світ творчості. Хтозна, чи не писав Шевченко казок у бур’янах?! Адже більшість його творів так чи інакше пов’язана із казково-міфічними оповідями, почутими від старих кобзарів-казкарів!

Видатний український педагог Василь Сухомлинський у своїй школі навіть створив спеціальну «кімнату казок», в якій зберігаються нині тисячі творів, написаних хлопчиками та дівчатками різного віку.

Діти читають казки, бо їм це цікаво. А цікаве завжди запам’ятовується легше. Чим більше дитина читає, тим кращою стає її пам’ять. Разом з тим, прочитане обов’язково захочеться розказати другові чи подружці. Отже, розвиватиметься й зв’язність дитячого мовлення, легшим ставатиме процес налагодження контакту із партнером, співрозмовником.

Але казка робить ще одну послугу тим, хто її читає – вона стимулює бажання дізнаватися про нове, тобто є стимулятором інтелектуально-пізнавальної активності дитини. Хіба можна, прочитавши казку про Синбада, не поцікавитись, де ж є та Басра? Тому-то казколюби стають ще й книголюбами взагалі, бо казка дає зрозуміти, що світ – нескінченно широкий та непізнаний, і відкриває двері у цей світ.

Всім відома одна бідна англійка, яка почала писати про Гаррі Поттера і стала багатшою за свою королеву. Проте ніякого секрету в тому немає. Адже оповідь про хлопчика-чарівника теж є казкою.

Та все ж не варто починати дитячий шлях по світу див з іноземного фентезі. Казка багато в чому формує світогляд, одночасно з вихованням та суспільним оточенням. І якщо батьки будуть напувати дитину з криниці Котигорошка, а книга підсовуватиме вінегрет з гоблінів, василісків та інших чудищ, дитина матиме дві картини світу, а це вже схоже на хворобу.

Небагатий книжковий ринок України, на щастя, найкраще розвинутий саме в секторі дитячої книги. Це і широкий вибір назв, і яскраві картинки, і модернізація тем і сюжетів відповідно до вимог часу, і конкуренція серед видавництв, і боротьба за читача. Та й з класики цього жанру є що почитати. Чому б не взяти неповторного Лиса Микиту від Івана Франка чи інших героїв з його збірки «Коли ще звірі говорили»? Чи повчальні казки Михайла Коцюбинського про цапків і кізочок? І чим цикли Наталі Забіли про Ясочку чи Маринку гірші за епопею про Поттера? Здається, навпаки, реальніші й ефективніші? І таких творів безліч: у Оксани Іваненко, Василя Сухомлинського, Михайла Стельмаха, Василя Симоненка, Івана Липи, Івана Багряного тощо.

Залишається тільки купити дитині казку й прочитати її разом. Прочитати так, щоб цю ж казку малятко захотіло прочитати самостійно. І ще іншу, третю, десяту. І «Гаррі Поттера» потім можна як читати, так і дивитись. Зробіть дитині подарунок на все життя – через казку відкрийте двері у світ.

Доречна казка у свій час

Все життя людини зумовлене ритмами. Перші сім років дитина росте, тому завдання дорослих — створити умови для її гармонійного та здорового розвитку. Допомогти рости не лише фізично, а й морально можуть казки. Вони допомагають зрозуміти різницю між добром і злом, навчають краси добрих вчинків.

Казки про тварин

Казки про тварин (байки) є чи не найдавнішою формою казок. Значна частина сюжетів походить ще з первісної доби, від тотемічних міфів, які пов’язували походження тієї чи іншої людської спільноти від тварини- тотема, що був покровителем роду та втілював душу померлого предка. Не викликала сумніву й можливість реінкарнації – перевтілення з людської подоби у тваринну, що відбувалося після смерті людини. Характерною рисою таких сюжетів є хитрість та витівка, безпосередньо пов’язані з трікстерським началом (трікстер – сміховий двійник культурного героя) у міфології. Водночас перевага неодмінно надається непоказному, часто слабкому (проте кмітливому) персонажу, який перемагає завдяки своєму розуму. І якщо на початкових стадіях розвитку тваринного епосу його твори могли виконувати магічну функцію, то згодом на перший план дедалі помітніше виходить дидактична й естетична функції. Казка все частіше стала виконувати роль соціальної сатири, вчила розрізняти добро та зло. Це відбувалося одночасно зі змінами в характері побутування казки та в колі її носіїв – із дорослої аудиторії казка майже повністю перейшла до дитячої. Традиційні герої казок про тварин – лис, вовк, ведмідь, заєць, собака, кіт, півень – є виразниками певного соціально-психологічного типу. Так, лис – це алегоричне втілення хитрості, підступності, вовк – обмеженості, недолугості, ведмідь – вайлуватості та недоумкуватості, а заєць – боягузтва. Проте розподіл цей умовний, може відповідати реальним рисам тварин або ж суперечити правді. Тому за сприйняття чи вивчення казки важливо враховувати, до епосу якого народу вона належить. Адже відомо, що в казках інших народів, наприклад, тваринами-символами хитрості є пацюк, койот, кролик тощо. Поетика казок про тварин має ряд визначальних рис. У них, скажімо, широко використовується кумулятивний принцип композиції, як, зокрема, у відомій казочці про курочку-рябу. Поліська традиція зберегла й досі цю казку в її розлогій, майже забуті всіма формі, де епізод із розбитим яйцем неодноразово пере повідається одним персонажем іншому, щоразу підкреслюючи й увиразнюючи трагізм зображуваної ситуації. Таким чином, відома всім коротенька казочка побутує у вигляді оповіді, події якої захоплюють все більше та більше коло персонажів. Значна частина казок про тварин має діалогічну будову. Це дає оповідачам можливість драматизувати оповідь. Майстерні виконавці жестикулюють, змінюють інтонацію та тембр, імітуючи голоси різних тварин, а іноді й співають. Саме такий варіант казки про котика та півника з пісенною вставкою вдалося зафіксувати Лесі Українці. Наявність пісенних вставок у казках заслуговує особливої уваги, оскільки є рисою архаїчної поетики, а отже свідчить про їхнє давнє походження. Втративши міфологічне та магічне значення пісні набули естетичної функції, перетворились на вишукану прикрасу казок. Особливості художнього світу фантастичних казок також значною мірою завдячують рисам міфологічного мислення. Їх герої – звичайні або наділені неприродною силою люди, яким протистоять Баба Яга, Змій та інші уявні персонажі, що є персоніфікованим злом. Перемога добра над цим злом є естетичним законом казки. Вона досягається не лише зусиллями героя, але й завдяки чудесній допомозі ззовні – вдячні тварини-помічники виконують за героя непосильні для людини завдання, приходять йому на допомогу в скрутну годину. Персонажі казки часто користуються чарівними предметами та засобами: кидають позад себе гребінь чи щітку, аби створити перешкоду та втекти від переслідувача; за допомогою чудесного рушника будують міст через море тощо. Позитивним героєм казки здебільшого виявляється третій син, який спочатку змальовується як дурник, не вартий доброго слова. Такий вибір не випадковий – він зумовлений симпатією народу до приниженого та скривдженого, чия перемога в казці завжди пов’язана з перемогою добра над злом. Міфологічні уявлення, анімістичні та тотемічні вірування, культ померлих та інші риси первісного світогляду, які з плином часу втрачали свою актуальність, поступово ставали джерелом казкової фантастики.

Чарівні Казки

Чарівні казки мають особливу стилістичну форму, що відрізняє їх від казок про тварин та побутових. Їм властиві вступні, заключні та серединні формули, типові вирази казкаря чи героїв, а також численні повтори, які є характерною рисою фольклорного стилю. Вони увиразнюють художньо-естетичний зміст казки (наприклад, підкреслюють богатирську силу героя, його витривалість) або ж уповільнюють дію чи надають їй максимального напруження. Час і простір фантастичної казки також особливі. Нерідко це дається взнаки вже у вступній формулі, яка переносить нас у казковий світ. Серед нечисленних записів фантастичних казок Полісся, на відміну від інших регіонів України, рідко трапляються твори з розлогим вступом, що налаштовує слухача на сприйняття казкових подій, як от: «Було це в сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними ріками». Здебільшого така вступна формула спрощується: «В деякому царстві, в деякому государстві…». Фінальні ж формули казки (часто вони мають виразне іронічне забарвлення) ніби повертають слухача до реального світу, є своєрідним сигналом, що відзначає кінець оповіді з її незвичайними подіями: «І я там був, мед-вино пив; по бороді текло, а на душі не було. І там вельми великі люде: а я вліз у хату, а вони мене й не бачать. Стали вони замітати хату, і мене замели, і вкинули в сміття, і напхали тим сміттям гармату, і мене впхнули туди, та як стрельнули, дак я аж сюди залетів».

Поради батькам

Діти до п’яти років зазвичай краще сприймають казки про тварин і про взаємини людей і тварин. Вони найкраще передають малятам життєвий досвід («Лисиця та журавель», «Теремок», «Коза-Дереза»). Чим молодше дитина, тим простіше та коротше має бути казка, тим більше має бути повторень («котиться, котиться колобок», «тягнуть – потягнуть – витягнути не можуть»). Діти після 6-7 років обожнюють чарівні казки. Вони дають дитині інформацію про духовний розвиток людини, мудрості життя. У віці 6-12 років багато дітей люблять казки-страшилки. Слухаючи, переказуючи, складаючи їх, дитина звільняється від стану тривожності, реальних страхів. У цьому випадку, із психологічного погляду, відбувається самотерапія, сублімація. Казка — дивовижне явище в людському житті. І вкрай необхідне. Інакше вона не вижила би протягом сотень і сотень віків – адже природа достатньо швидко забирає все зайве – те, що заважає розвитку всього людства в цілому. А казка, яка зародилася тоді, коли рід людський тільки-но усвідомив себе та навчився говорити, жива й досі! Не так важливо — розповісте ви маленьку казочку на ніч, чи частину великої. Для дитини цінний той факт, що казка «відбувається». І закінчуйте чарівну історію на «найцікавішому». Казки можна читати. Казки можна розповідати. У будь-якому випадку — дитина буде зосереджена на казці та на своєму відчутті захищеності з вашого боку. Скоро ваша дитина виросте та, звичайно, перестане просити розповісти їй казку — всьому свій час. Але якщо ці роки ви були уважними до її прохань, якщо книжка, а також фантазія були вашими кращими друзями, то в її  пам’яті ви назавжди залишитеся мамою, яка колись читала їй казки. Мамою-чарівницею…