План

І. Вплив мультиплікації на психічний розвиток малюків.

ІІ. Діти і телебачення.

ІІІ.Діти і реклама.

І. Вплив мультиплікації на психічний розвиток малюків

Всі діти, слухняні чи примхливі, спокійні чи активні, по своєму характеру поведінки буквально взяті у полон мультиплікації, яку постійно вони можуть бачити по телевізору. Діти відмовляються від ігор, забувають про все, тільки б сидіти годинами біля чарівної шкатулки – телевізора. Цей феномен захопив не тільки італійських дітей, він має безпосереднє відношення і до дітей інших країн. В деяких країнах навіть існують спеціальні клініки, які лікують від звички проводити так дозвілля. Деякі батьки радіють від того, що їхнє чадо сидить тихо у телевізора і не заважає. Деякі батьки цікавляться, в чому причина такої уваги дітей?

Пропоную розглянути і дослідити це питання з різних сторін. Спробуємо згадати хоча б один мультик, який нам доводилося переглядати. Можна охарактеризувати його, наприклад, наступним чином: музичне оформлення приємне для слуху, воно зразу привертає увагу. Музика весела, яка вводить людину у стан ейфорії і готує глядача до особливого емоційного стану. Голоси персонажів дубльовані, як правило, дорослими, які намагаються імітувати дитячий голос, що здається фальшивим і неприродним.

Розглянемо техніку, яка використовується для побудови зображення. У всіх мультфільмах персонажі мають два основні моменти: очі і рот.

Почнемо з очей. Вони, як правило великі, із зірочками замість зіниць. Це робить персонажів чарівними, відкритими для всього світу. Під час дії такі очі нерухомі, що гіпнотично захоплює. Цей нюанс ніби втягує того, хто дивиться на екран. Це особливо стосується дітей, які чекають від персонажу фантастичних пригод.

Тепер декілька слів про зображення роту. Губи, як правило, не намальовані, рот рухається асиметрично, замість посмішки неприродна гримаса.

Персонажі всіх цих мультфільмів різноманітні. Але всі вони можуть класифікуватися за наступними категоріями:

1. Олюднені тварини (чарівна бджілка, мишка і т.п.). Такі персонажі характеризуються перекручуванням людських почуттів, що веде до неіснуючих форм.

2. Персонажі жіночої статі (Кенді, Шарлота, принцеса і т.п.).
Це живі і легкі по своєму характеру дівчата. Але вони знаходяться поруч з хворим героєм, якого потрібно лікувати і любити. Якщо це хороші дівчата-персонажі, то вони нещасні, оскільки на них постійно звалюються неприємності, їм необхідно приносити себе у жертву, страждати і долати спіткавши їх нещастя. І такі персонажі завжди перемагають. Але насправді, ми бачимо постійно повторюване підкреслювання невдач: радість придушена, безпосередність покарана, любов приходить тільки вкінці і т.д. Принесення себе у жертву, абсолютний альтруїзм – це правило, яке потрібно поважати, з огляду на таких персонажів. Тільки тоді можна досягнути щастя. Ця думка проходить червоною ниткою у мультфільмах з такими персонажами (такі герої є майже у кожному мультфільмі): необхідно принести себе у жертву заради щастя інших.

3. До даної категорії відносять фантастичних персонажів, як принцеса Аврора, Лулу, Саллі та інші. Вони являються людьми лише частково: у когось одна з частин тіла механічна, хтось є родичем інопланетянина і т.п. Всі вони наділені надзвичайними здібностями. Там, де вони являються людьми, вони уразливі. Але там, де вони представляють щось зовсім інше, вони є непереможними. І по причині своєї непереможності їм вдається рятувати себе та своїх друзів в дуже небезпечних ситуаціях. Дитина піднесена такими персонажами, вона заздрить їм, вона шкодує, що являється лише людиною і не може творити щось велике.

4. До цієї категорії відносяться механічні монстри, роботи, супергерої, перемогти яких просто неможливо. Їх завдання – порятунок від вторгнення з галактики. Людина схиляється перед Великим Роботом, який перемагає ворога. І він перемагає його не дякуючи розумній техніці, хитрощам, стратегіям, що являються людськими здібностями. Він перемагає лише тому, що знаходиться на іншій сходинці техніцизму. Є очевидним той факт, що дитина, яка переглянула такий мультфільм, буде переживати процес, коли вона наче зраджує своє внутрішнє «Я» у всіх його проявах, тобто вона відчуває, що не особлива і така як усі.

Виникає питання: чому ж дітей так захоплює вищесказана мультиплікація? Відповідаючи на це питання необхідно зробити певне розмежування. У здорової дитини спочатку виникає зацікавленість, в неї з’являється природній інтерес. Якщо ж ми маємо справу з дитиною, яка являється «роботизованою», то ми можемо спостерігати, що вона буквально прив’язується до екрану телевізора, оскільки там знаходиться структура, яка їй просто необхідна. Такі діти за допомогою відповідних картинок у мультику здійснюють контакт з чимось таким, що являється ідентичним тому, що вони відчувають.

Кожна дитина дивиться мультфільми з певними емоціями, вона наче входить у фільм, у його динаміку. Але, коли мультфільм закінчується, дитина відчуває себе спустошеною, вона ніби стомлюється. Ці символи на екрані ніби вбирають у себе її емоції. Щодо енергії дитини, то вона витрачається дарма. Відчуття спустошеності сприяє не активному процесу обміну речовин, оскільки тут має місце скорочення дій, тобто при перегляді мультфільмів дитина активно не рухається. Ще одним підтвердженням марного перегляду мультфільмів є те, що під час ігор дитина починає імітувати свого улюбленого персонажу. Така гра буде досить стереотипною, оскільки дитина починає копіювати жести, поведінку свого улюбленого героя. У такій грі буде відсутня творча новизна, яка властива для нормальної здорової гри. І якщо є бажання у батьків, то в цю проблему можна і просто необхідно втрутитись. Так як дитина навіть може здійснити свідому втечу, те, що вона бачила в житті своїх мультиплікаційних улюблених героїв. І батьки, які все ж наважаться розібратися зі своїми чадами і щось змінити, повинні бути радісними, сонячними, такими, що не викликають остраху в момент контакту з дитиною. Якщо це малюк, який вірить у справжність мультиплікаційних персонажів, йому необхідно показати і довести в процесі перегляду мультику, що зображення, яке він бачить, отримане шляхом створення багатьох картинок. Відштовхуючись від логіки маленької дитини, можна запросити її «зіштовхнути» цей персонаж і показати їй, що на дану дію не має ніякої реакції зі сторони персонажа на екрані. Це буде доказом того, що персонаж являється несправжнім. Якщо ж ми маємо справу зі старшою дитиною, то з нею необхідно розмовляти зрозумілою для нею мовою. Треба зруйнувати міф персонажу і самої історії, довівши її дефекти і, навпаки, піднявши ціну справжньої краси. Необхідно підвести дитину до розуміння того, що всі ці вигадані історії і побудовані образи посягнули на її власну реальність.

Нам варто замислюватись над тим, що дивляться наші діти, точніше, що вони бачать у тому, що дивляться. Нам треба цікавитись, чим живуть наші діти, що для них є прикладом. Нам необхідно вже з віку мультфільмів виховувати з наших дітей впевнених у собі і не закомплексованих людей.

ІІ. Діти і телебачення

Чи існує реальна загроза психічному й фізичному здоров’ю дитини, яка з раннього віку звикла годинами просиджувати перед екраном телевізора? Як впливає телебачення на психіку дітей і дорослих? І чи можна говорити про «золоту середину»? Спробуємо в цьому розібратися.

Безумовно, прагнути до скасування телебачення, комп’ютерних ігор або інтернету – абсурд! Нові технічні досягнення дають людині нові можливості, і відмовитися від чогось уже відкритого, освоєного, а виходить, затребуваного життям, просто неможливо. Але усвідомивши ввесь спектр наслідків, як позитивних, так і негативних, напевно, можна й треба спробувати знизити вплив негативних факторів цих чудових відкриттів.

Багато батьків скаржаться, що діти не хочуть читати. Така ситуація спостерігається навіть у тих родинах, де книги були завжди в пошані й сімейна бібліотека збиралася не одним поколінням родичів. Ослаблення звички читати знижує здатність мислити, оскільки саме читання є комплексною ключовою здатністю, що забезпечує психічний, соціальний й інтелектуальний розвиток людини. І тут мова йде не тільки про знання, але й про уяву, пам’ять, інтуїцію, фантазію. Чи пов’язана ця проблема з телебаченням? Безумовно.

Термін «TV-kids» (ТБ-діти) в американських психологів почав асоціюватися з дітьми, що стали жертвами спустошливого впливу телебачення на структури мозку. Вони повністю позбавлені творчого начала, уяви, не здатні намалювати по пам’яті навіть найпростіші побутові предмети, коло їхніх інтересів й інтелектуальних здібностей досить обмежене.

Американський військовий психолог Дейв Гросмен вважає, що показ насильства в мас-медіа й просочені насильством інтерактивні відеоігри запускають у дітей і підлітків ті механізми, за допомогою яких професійних солдатів вчать убивати. Адже в насильстві й убивстві немає нічого природного, цьому потрібно вчити, цілеспрямовано формувати умовний рефлекс, що опирається на вироблення нечутливості й жорстокості. Це й відбувається, в кінцевому підсумку, з нашими дітьми перед екранами телевізорів при багаторазовому перегляді подібних сцен.

Міркуючи про те, як той чи інший відеосюжет може вплинути на дитину, дуже важливо пам’ятати, що дитина це – не дорослий у мініатюрі. Всі імпульси зовнішнього світу, ввесь потік інформації дитина сприймає не розумом, не головним мозком, а всією своєю істотою. І все, що дитина сприймає в перші роки свого життя, накладає відбиток на його організм аж до структури окремих органів.

Маля цілком і повністю представляє собою орган сприйняття, вся його істота ніби влита в навколишній світ й ототожнена з ним. При цьому почуттєве сприйняття володіє тілесно-формуючою силою. Дитина пізнає світ через зіткнення з ним, всі життєво важливі функції мозку розвиваються через рух. Позбавлення дитини рухової активності, цілком можна розцінювати як насильство, обкрадання, яке психологи називають депривацією. Обмеження доступу дитини до різноманітних видів діяльності може призвести до того, що, його обсяг її мозку буде на 25-30% меншим через несформовані нервові зв’язки.

Житло батьків – це конкретний тривимірний простір, доступний тілесному досвіду трирічної дитини, а от у простір телеекрана вона увійти не може. Утворюється прямо-таки патологічне для маляти розщеплення процесу сприйняття на сферу, де активність можлива, і сферу, де її немає. А виходить, сприйняття в тій сфері, де активності немає, не бере участі у формуванні структур мозку. І спроба посадити маля перед телевізором, «щоб не заважало», тим самим блокуючи його рухову активність, насправді обертається серйозною блокадою розвитку. Програми можуть бути як завгодно добрими й цікавими, але їм однаково не компенсувати шкоди, яка завдається дитині нерухомістю. Заціпеніння тіла призводить до гальмування розумових процесів і консервації душі.

Розвиток мови – це ще одна проблема, що теж не може бути вирішена за рахунок «теленяньки». У результаті численних досліджень й експериментів фахівці прийшли до висновку, що мова – це не просто транспортний засіб для передачі інформації від «відправника» до «одержувача», це, якщо так можна сказати, їхній загальний танець.

Кожен звук мови породжує певну, тільки йому властиву повітряну форму, й, одночасно із цим, все тіло мовця робить певні, практично невловимі для ока рухи. Здатністю вловлювати ці вібрації дитина володіє від народження (а за деякими даними й до нього), і цей процес сприйняття мови робить вирішальне значення для підготовки артикуляційного апарата й формування відповідних структур мозку.

Звук динаміків телевізора не володіє адресністю мови, він аутичний і не несе того емоційного заряду, що завжди є у живому спілкуванні, і, отже, не має необхідної формуючої енергії. Англійський логопед Салі Уорд встановила, що 20% обстежених дітей у віці 9 місяців уже виявляли запізнення в розвитку, якщо батьки користувалися телевізором як нянькою, а до трьох років діти відставали в мовному розвитку практично на рік.

Ще один масовий феномен, з яким зіштовхнулося сучасне західне суспільство високорозвинених індустріальних країн – це функціональна неграмотність, що припускає не відсутність навички читання, а її втрату і, як результат, нездатність сприймати й осмислено використовувати письмову інформацію. Чисельність, так званих алітератів, тобто людей, що вміють читати, але роблять це тільки під тиском обставин, постійно зростає. В Америці, за деякими даними, до них належить приблизно 44% населення, таку ж сумну статистику має Німеччина. Можливо, саме цим іноді пояснюється затребува-ність наших фахівців за рубежем.

Але сьогоднішні малята, які ростуть перед екранами телевізорів і комп’ютерів, таких переваг можуть вже не одержати. Подумати про це тим, чиї діти тільки вчаться ходити, зараз саме час.

ІІІ. Діти і реклама.

Малюки дивляться рекламні ролики. Вони дивляться не так, як ми, − не з цікавістю і не з презирством. Вони упиваються в ці забавні сюжети, як ми − в гостросюжетні фільми. І справа навіть не в якомусь цілеспрямованому зомбуванні, ефекті 25-го кадру і інших НЛП-штучках.

Мета реклами – в короткий проміжок часу продемонструвати якомога більше яскравих, емоційних картинок, зачепити, змусити хотіти те, що показують. Дітям цього (картинок, яскравості, емоцій) і треба. А тут коротка, цікава і забавна історія про те, як все було погано, а потім – р-р-раз! І все стало відмінно. За допомогою жуйки, льодяників, засобу для виведення плям, дезодоранта і – прости господи! – прокладок.

А взагалі, реклама впливає на дитячий розум, що не окріпнув, опосередковано − через нас, батьків і близьких. Якщо ви піддалися рекламним прийомам і замислюєтеся, «а не чи купити…» − дитина вмить відчуває це і скандує: «купи!»

Усі іграшки-сюрпризи, пластикові витребеньки з упаковки з чіпсами, магнітики, що йдуть в комплекті з йогуртом, − у всьому цьому у малюка потреби як такої немає. Та вона є у нас. І якщо вже нам здається, що модно − означає добре, у вашого чада буде повний набір барахла з телевізора.

Утім, не все так погано − навіть у реклами є користь. Всупереч наший логіці, прямої залежності між рекламою і тим, що дитина обов’язково захоче це, немає. Їй ще нецікаво, що саме пропонують в ролику. Вона дивиться життєву історію, міні-фільм. Оберніть це в повчальних цілях, для пояснення, «що таке добре, а що таке погано»:

- Адже і справді, коли людина посміхається, вона стає красивішою! (про рекламу жувальної гумки);

-Дивись, дівчина викинула у вікно всі речі цього хлопця. Ай-ай-ай, який він буде! Так не можна робити.

Дошколята і молодші школярі стають чи не головними адресатами реклами. Саме їм належить робити самостійний вибір через декілька років. Тому «рекламісти» б’ються за те, щоб впливати на цю поки що беззахисну групу (а батьки і законодавча влада – навпроти, мінімізувати цю дію).

Коли діти трошки підростають, починають розуміти, що якщо щось є на екрані, воно неодмінно є і в магазині. І тоді починається морока… «Купи!», «Хочу!», «Дай!» − скандують малолітні «вимагачі», явно демонструючи наслідки реклами і поганого виховання.

Якщо малюк вже звик отримувати на першу вимогу все, що захоче, то добиватися свого він буде за звичкою. Отже, балуючи улюблене чадо жирними круасанами, що тануть у роті, жирними хрусткими чіпсами, жирними модними гамбургерами, ви в майбутньому отримаєте жирного споживача, який весь світ бачить крізь призму реклами.

Тому – не здавайтеся! Адже вони жахливо забудькуваті, дошкільники. Відволікайте, відкладайте, пояснюйте, що шкідливо. І, звичайно, краще не брехати, ніби несмачно, тому як дитина все одно спробує та і засумнівається в чесності слів.

Підлітки − ласий шматочок для рекламних магнатів. Вони схильні до будь-якого впливу, прагнуть самоствержуватися. Тому, кинувши поколінню next «Ти будеш крутою, як ми!», можна продати все, що завгодно. Модні телефони, косметика, шоколадки і навіть пиво, краще пійло для молоді, яка хоче вважати себе «дорослими».

І тут наш вплив вже втрачає силу. Якщо нам не вдалося вчасно прищепити скептичне і тверезе відношення до реклами, − доводиться викладати гріш. Утім, можна все-таки спробувати налаштувати дитину на те, що рекламоване − зовсім не завжди найкраще.

До речі, абсолютно відкидати рекламу не можна. Та і білою вороною бути − на жаль! − непросто. Якщо у всіх в класі є пластиковий конструктор, а у вашої дитини немає − купіть, не скупіться. А про те, що таке карієс і як корисно мати здорові, чисті зуби, реклама прояснить підростаючому поколінню і без вашої участі.

Звичайно, не зовсім чесна реклама заважає: виявляється, щоб дитина була відмінником, спортсменом і просто красенем, потрібно вигодовувати йому імениті вітамінки, шоколадні батончики − і все. А щоб добре вчилася − купувати комп’ютери певної фірми.

І ми вже говорили, що реклама не так шкідлива, як здавалося б. Але вона не повинна бути найяскравішою в житті малюка. Постарайтеся, щоб реальна дійсність (наприклад, похід в зоопарк або на атракціон) здавалася яскравішою, ніж фантастичні сюжети з рекламних роликів. Доведіть, що домашній пиріг і розсипчасте пюре із зеленню набагато смачніше за хімічні замінники в строкатих обгортках. Потрібно навчити підростаючу людину реально дивитися на навколишній світ, роз’яснивши, що дядечки, рекламуючи чіпси/батончики/іграшки, заробляють на цьому гроші. І ніколи не гарантують Щастя. Все-таки щастя не в тому, щоб мати модний конструктор або лопати веселкове драже, так?

Малюки дивляться рекламні ролики. Вони дивляться не так, як ми, − не з цікавістю і не з презирством. Вони упиваються в ці забавні сюжети, як ми − в гостросюжетні фільми. І справа навіть не в якомусь цілеспрямованому зомбуванні, ефекті 25-го кадру і інших НЛП-штучках.

Мета реклами – в короткий проміжок часу продемонструвати якомога більше яскравих, емоційних картинок, зачепити, змусити хотіти те, що показують. Дітям цього (картинок, яскравості, емоцій) і треба. А тут коротка, цікава і забавна історія про те, як все було погано, а потім – р-р-раз! І все стало відмінно. За допомогою жуйки, льодяників, засобу для виведення плям, дезодоранта і – прости господи! – прокладок.

А взагалі, реклама впливає на дитячий розум, що не окріпнув, опосередковано − через нас, батьків і близьких. Якщо ви піддалися рекламним прийомам і замислюєтеся, «а не чи купити…» − дитина вмить відчуває це і скандує: «купи!»

Усі іграшки-сюрпризи, пластикові витребеньки з упаковки з чіпсами, магнітики, що йдуть в комплекті з йогуртом, − у всьому цьому у малюка потреби як такої немає. Та вона є у нас. І якщо вже нам здається, що модно − означає добре, у вашого чада буде повний набір барахла з телевізора.

Утім, не все так погано − навіть у реклами є користь. Всупереч наший логіці, прямої залежності між рекламою і тим, що дитина обов’язково захоче це, немає. Їй ще нецікаво, що саме пропонують в ролику. Вона дивиться життєву історію, міні-фільм. Оберніть це в повчальних цілях, для пояснення, «що таке добре, а що таке погано»:

- Адже і справді, коли людина посміхається, вона стає красивішою! (про рекламу жувальної гумки);

-Дивись, дівчина викинула у вікно всі речі цього хлопця. Ай-ай-ай, який він буде! Так не можна робити.

Дошколята і молодші школярі стають чи не головними адресатами реклами. Саме їм належить робити самостійний вибір через декілька років. Тому «рекламісти» б’ються за те, щоб впливати на цю поки що беззахисну групу (а батьки і законодавча влада – навпроти, мінімізувати цю дію).

Коли діти трошки підростають, починають розуміти, що якщо щось є на екрані, воно неодмінно є і в магазині. І тоді починається морока… «Купи!», «Хочу!», «Дай!» − скандують малолітні «вимагачі», явно демонструючи наслідки реклами і поганого виховання.

Якщо малюк вже звик отримувати на першу вимогу все, що захоче, то добиватися свого він буде за звичкою. Отже, балуючи улюблене чадо жирними круасанами, що тануть у роті, жирними хрусткими чіпсами, жирними модними гамбургерами, ви в майбутньому отримаєте жирного споживача, який весь світ бачить крізь призму реклами.

Тому – не здавайтеся! Адже вони жахливо забудькуваті, дошкільники. Відволікайте, відкладайте, пояснюйте, що шкідливо. І, звичайно, краще не брехати, ніби несмачно, тому як дитина все одно спробує та і засумнівається в чесності слів.

Підлітки − ласий шматочок для рекламних магнатів. Вони схильні до будь-якого впливу, прагнуть самоствержуватися. Тому, кинувши поколінню next «Ти будеш крутою, як ми!», можна продати все, що завгодно. Модні телефони, косметика, шоколадки і навіть пиво, краще пійло для молоді, яка хоче вважати себе «дорослими».

І тут наш вплив вже втрачає силу. Якщо нам не вдалося вчасно прищепити скептичне і тверезе відношення до реклами, − доводиться викладати гріш. Утім, можна все-таки спробувати налаштувати дитину на те, що рекламоване − зовсім не завжди найкраще.

До речі, абсолютно відкидати рекламу не можна. Та і білою вороною бути − на жаль! − непросто. Якщо у всіх в класі є пластиковий конструктор, а у вашої дитини немає − купіть, не скупіться. А про те, що таке карієс і як корисно мати здорові, чисті зуби, реклама прояснить підростаючому поколінню і без вашої участі.

Звичайно, не зовсім чесна реклама заважає: виявляється, щоб дитина була відмінником, спортсменом і просто красенем, потрібно вигодовувати йому імениті вітамінки, шоколадні батончики − і все. А щоб добре вчилася − купувати комп’ютери певної фірми.

І ми вже говорили, що реклама не так шкідлива, як здавалося б. Але вона не повинна бути найяскравішою в житті малюка. Постарайтеся, щоб реальна дійсність (наприклад, похід в зоопарк або на атракціон) здавалася яскравішою, ніж фантастичні сюжети з рекламних роликів. Доведіть, що домашній пиріг і розсипчасте пюре із зеленню набагато смачніше за хімічні замінники в строкатих обгортках. Потрібно навчити підростаючу людину реально дивитися на навколишній світ, роз’яснивши, що дядечки, рекламуючи чіпси/батончики/іграшки, заробляють на цьому гроші. І ніколи не гарантують Щастя. Все-таки щастя не в тому, щоб мати модний конструктор або лопати веселкове драже, так?