Психокорекція дитячих “медичних” страхів
Дитячі страхи — небезпечне явище, що з віком не минає, а лише ускладнюється й може призвести до тяжких психологічних проблем. Тому боротися зі страхами треба з раннього дитинства і робити це слід правильно.
Дитячі страхи. Що це? Вияв природної боязкості, вередування чи наслідок знервованості та переживань? На відміну від багатьох інших дитячих проблем, про які фахівці часто з повною впевненістю заявляють, що з віком усе мине, дитина переросте, — про цю так сказати не можна. Дитина росте, і страхи ростуть разом з нею.
Зміст страхів багато в чому визначається віком. У два-три роки діти бояться самоти й темряви. До шести років у них розвивається бурхлива фантазія, образне мислення в поєднанні з характерними для малят наївністю та сугестивністю. Книжки, фільми, почуті розмови й реальні події дають багату поживу для дитячої фантазії, відповідно й страхів, пов’язаних з враженнями, отриманими ззовні. З часом страхи збільшуються, конкретизуються, починають супроводжуватися агресією. Діти бояться злих казкових персонажів, вигаданих істот, які “ховаються за рогом” або “живуть під ліжком”, страшних снів, батьківського покарання, сварки, грози, буревію, пожежі.
«Ми йдемо у школу!» Із яким відчуттям промовляєте ви ці слова? Із ностальгічним сумом (як швидко летять роки!), з гордістю (який великий уже), з надією (стане старшим, серйознішим, відповідальнішим), з побоюванням (шестирічки такі маленькі), із запитаннями (Чи готові ми до школи? Що я можу зробити, щоб полегшити цей нелегкий і відповідальний крок?)
Коли поняття «шкільна зрілість» з’явилося вперше, то ґрунтувалося воно насамперед на фізичних параметрах: вік, вага, зріст, зміна зубів. Відтоді минули десятиліття, і нове покоління – розвинуте, розумне, але дисгармонійне і в більшості зі слабким здоров’ям вимагає іншого підходу. Читати далі
Підбираючи ігри (особливо рухливі) для гіперактивних дітей, необхідно враховувати наступні особливості таких дітей: дефіцит уваги, імпульсивність, дуже високу активність, а також невміння тривалий час підкорятися груповим правилам, вислуховувати і виконувати інструкції (загострювати увагу на деталях), швидку стомлюваність. У грі їм важко чекати своєї черги і рахуватися з інтересами інших. Тому включати таких дітей у колективну роботу доцільно поетапно. Починати можна з індивідуальної роботи, потім залучати дитину до ігор у малих підгрупах і тільки після цього переходити до колективних ігор. Бажано використовувати ігри з чіткими правилами, що сприяють розвитку уваги.
Тренування слабких функцій теж варто проводити поетапно. Спочатку треба підбирати такі вправи й ігри, що сприяли б розвитку тільки однієї функції. Наприклад, ігри, спрямовані на розвиток тільки уваги, учать дитину контролювати свої імпульсивні дії. Окремим етапом у роботі може стати використання ігор, що допоможуть дитині придбати навички контролю рухової активності.
План
І. Вплив мультиплікації на психічний розвиток малюків.
ІІ. Діти і телебачення.
ІІІ.Діти і реклама.
Казки та діти
Вчені переконані, що найперші казки були аж ніяк не творами для дітей. Те, про що розповідала казка, було найглибшою мудрістю, чимось на зразок сучасних філософських трактатів. Найболючіші питання суспільної організації, проблеми світобудови і буття, закони і норми поведінки – все це починалося словами «В тридев’ятому царстві» або «Жили собі дід і баба». З часом первинне призначення казки забулося, а особливості сюжету та простий зміст дозволили використовувати цей жанр для виховання молодшого покоління – дітей.
Проте історична основа казки – її глобальність – таки залишилася вічною. І коли дитина відкриває будь-яку чарівну книжечку, вона дійсно пізнає світ.
Випадкове фото
