Безпека життєдіяльності: формуємо навички в дошкільників

Статистика свідчить, що з кожним роком кількість травмованих дітей збільшується. Призводять до травмувань характерні для дошкільників підвищена допитливість, висока рухова активність, прагнення до самостійності, відсутність досвіду і нездатність передбачити наслідки власних дій. Наприклад, дитина, яка не має відповідних знань і навичок, може:

• вибігти за м’ячем на проїжджу частину, не подивившись, чи є транспорт на дорозі;
• підійти до безпритульної тварини й погладити її;
• гратися з сірниками чи електричними приладами;
• розмовляти на вулиці з незнайомими людьми тощо.

Негативно впливає на поведінку дошкільників також приклад батьків чи інших дорослих, які знають правила безпечної поведінки, але нехтують ними. Діти наслідують поведінку дорослих, проте ще не вміють передбачати негативні наслідки своїх дій. Тож і потрапляють у небезпечні ситуації і нерідко отримують травми.

Окрім того, дорослі часто своє завдання вбачають у тому, щоб захищати й оберігати дитину. Вони забувають про головне — готувати її до самостійного життя. Слід навчати дитину правильно діяти в різних ситуаціях, зокрема і небезпечних.

Формуємо свідоме ставлення до безпеки

Формувати в дошкільників свідоме ставлення до власної безпеки слід із раннього віку. Головний регулятор поведінки дитини — внутрішня мотивація. Тож слід намагатись сформувати її у кожного вихованця, а відтак озброїти знаннями та навичками безпечної поведінки.

У Базовому компоненті дошкільної освіти зазначено, що дитина має знати правила безпечного перебування вдома, в дитячому садку, на вулиці, спортивному майданчику тощо.

Реалізуємо освітню роботу системно

Освітню роботу з формування навичок безпечної поведінки в життєвому середовищі слід проводити системно. Можна виокремити такі її напрями:

• пожежна безпека;
• правила дорожнього руху;
• безпека в побуті;
• безпека в природі;
• здоров’я та хвороби;
• поведінка з незнайомими людьми.

Застосовуємо різні методи

Діти швидше опановують знання та набувають життєво необхідних навичок, якщо застосовувати різні методи:

• словесні — пояснення, бесіди, розповіді, художнє слово, педагогічна оцінка ситуацій;
• практичні — сюрпризні моменти, проблемні ситуації, ігри та вправи;
• наочні — спостереження, мнемотаблиці, розглядання ілюстрацій, перегляд мультимедійних презентацій.

Словесні

У простій і доступній формі пояснити дітям важливі, але складні для їхнього розуміння поняття. Під час слухання казок, оповідань, розучування віршів чи відгадування загадок дошкільники запам’ятовують основні правила безпеки, дізнаються, як слід поводитися в тій чи тій ситуації.

Художнє слово активізує дитячу пам’ять, увагу, мислення. Воно впливає на дошкільників ефективніше за моралізаторські застереження щодо правил безпечної поведінки.

У роботі з дітьми можна використати  такі твори:

• «Де працює вогонь» Михайла Кривича;
• «Смугаста поспішає на допомогу», «Нова робота Крокодила Гени» Людмили Козинець;
• «Цікаве мишеня» Георгія Юрміна;
• «Шкідливі поради» Георгія Остера;
• «Як Вогонь Воду заміж узяв» Євгена Пермяка;
• «Світлофор Моргайко» Тетяни Александрової;
• «Як Жезл і Свисток помирилися» Леоніда Панасенка;
• «Історія сірника» Тетяни Нуждиної;
• «Пожежа» Бориса Житкова;
• англійська народна казка «Троє поросят».

Практичні

Сюрпризні моменти допомагають підтримувати в дітей інтерес до занять. А нескладні завдання, дидактичні та сюжетно-рольові ігри дають змогу:

• ознайомлювати дітей із джерелами небезпеки в побуті;
• навчати розрізняти потенційно небезпечні предмети;
• формувати уявлення про запобіжні заходи;
• опановувати способи безпечної поведінки та можливі наслідки їх порушення.

Ігри-драматизації за мотивами казок, оповідань чи проблемних ситуацій допомагають дошкільникам засвоїти знання і сформувати навички безпечної поведінки.

Спілкування дітей під час ігор, промовляння правил поведінки, імітація дій із потенційно небезпечними побутовими предметами дають змогу збагатити досвід безпечної поведінки в побуті.

В кожній групі є осередок безпеки життєдіяльності. Різні види практичної діяльності в ньому допомагають дітям ліпше засвоїти правила безпеки в повсякденному житті.  Дидактичні ігри можна  виготовити разом з вихованцями, атрибути для сюжетних і творчих ігор, наприклад «Лікарня», «Поліція», «Водії», «Будівельники»,  з допомогою різних конструкторів — пластмасовий, дерев’яний, Lego.

Наочні

Застосовуємо інформаційно-комунікаційні технології. Це дає змогу урізноманітнити освітню діяльність, зробити її насиченою, нетрадиційною, яскравою.

Щоб наочно показати дітям події та явища реального життя, використовуємо мультимедійні презентації:

• «Смішарики. Абетка безпеки»;
• «Уроки безпеки від тітоньки Сови»;
• «Абетка дорожньої безпеки від тітоньки Сови»;
• «Правила поведінки дітей»;
• «Уроки безпеки з Кроко»;
• «Фокс і Трот поспішають на допомогу» тощо.

Запропонувати  дітям  створити цикл дитячих малюнків на теми: «Пожежна безпека», «Про правила дорожнього руху», а також альбоми «Якщо ти загубився на вулиці», «Один вдома», «Правила поведінки під час пожежі», «Правила дорожнього руху».

Ефективним є використання мнемотаблиць зі схематичними зображеннями правил безпечної поведінки. Завдяки такій наочній опорі діти:

• запам’ятовують правила —
  • поведінки з незнайомими людьми, безпритульними тваринами;
  • поводження з побутовими електроприладами, гострими чи крихкими предметами тощо;
  • дорожнього руху та пожежної безпеки;
• навчаються—
  • дотримуватися інструкцій;
  • моделювати розв’язання складних життєвих ситуацій;
• розвивають —
  • мислення;
  • уяву;
  • зв’язне мовлення.

До «Тижя безпеки життєдіяльності» можна включити такі форми роботи:

• тематичні заняття;
• дидактичні, сюжетні, конструктивно-будівельні ігри;
• конкурси, театральні вистави;
• естафети, змагання;
• екскурсії до пожежної частини;
• читання художніх творів відповідної тематики;
• моделювання правильної поведінки;
• аналіз небезпечних ситуацій;
• перегляд презентацій, мультфільмів.

Наприкінці «Тижня безпеки життєдіяльності» доцільно провести бесіди з дітьми, аби з’ясувати, що їм сподобалося та запам’яталося. Таке спілкування допомагає визначити заходи, які слід включити до плану роботи на майбутнє.

Організацію роботи з питань безпеки життєдіяльності  регулюють такі документи:

• Закон України «Про дошкільну освіту»;
• Базовий компонент дошкільної освіти;
• парціальні програми —
  — «Про себе треба знати, про себе треба дбати», автор Любов Лохвицька;
  — «Навчаємо правил безпеки», автор Л. Ковальчук;
  — «Дитина у світі дорожнього руху», автори Ігор Репік, Олександр Тимовський.

Використані джерела: журнал «Вихователь-методист» №4, 2018.

Методичні рекомендації до БК

Орієнтовна тматика занять з дітьми. Тиждень безпеки

Сердовище що належить дітям

Для вихователів

Спілкуємося з батьками вихованців онлайн: шість корисних сервісів

Щоб інформувати батьків про заходи в дитячому садку, ділитися фотографіями й надавати їм професійну допомогу, використовуйте онлайн-сервіси. Дізнайтеся їхні переваги та недоліки, а також оберіть найзручніший для позитивної та корисної взаємодії з батьками

Нині рідко зустрічаємо педагогів, які не користуються сервісами для онлайн-спілкування. Через «інстаграми» й «фейсбуки» вони діляться своїми історіями, досвідом, відчуттями, захопленнями, шукають однодумців. А віднедавна ще й використовують ці сервіси у професійній діяльності. Зокрема, спілкуються з батьками вихованців.

Ми проаналізували переваги та недоліки найпопулярніших сервісів, щоб найоптимальніші з них наші читачі обрали для себе, свого педагогічного колективу та батьків.

Сайт дитячого садка

Дитячий садок веде сайт не лише для того, щоб розміщувати на ньому ключову інформацію, а й сформувати позитивний імідж, завоювати довіру батьків, представників громадськості та соціальних партнерів, залучити висококваліфікованих кадрів тощо. Щоб сайт ефективно виконував своє призначення, педагоги дотримуються вимог щодо його структури, змісту, навігації та форми подачі інформації.

Переваги. Текстові й мультимедійні матеріали про виховання дітей, освітню політику дитячого садка, ресурсне забезпечення та досягнення дітей не лише зацікавлять батьків, а й продемонструють їм результативність роботи педагогічного колективу. Завдяки сайту батьки у зручний для них час ознайомлюються із тим, як функціонує дитячий садок. Наприклад, переглядають фото- й відеоекскурсії по його приміщеннях і території.

Недоліки. Не всі батьки постійно відвідують сайт. Тому педагоги мусять дублювати інформацію з нього в інші канали спілкування. Скажімо, повідомляють про певний захід у месенджері. До того ж сайт зазвичай забезпечує односторонній зв’язок.

Форум на сайті

На форумі зазвичай спілкуються відвідувачі сайту. Тут вони створюють свої теми й обговорюють їх з іншими відвідувачами — батьками та педагогами.

Переваги. «Живий» та змістовний форум стимулює батьків частіше відвідувати сайт дитячого садка, попри час доби. На ньому вони детально обговорюють актуальні теми чи проблеми.

Недоліки. Якщо педагоги довго не відповідатимуть на запитання батьків, то вони припинять відвідувати форум. Щоб цей сервіс «жив», педагоги беруть участь у дискусіях і пропонують теми, а отже — додатково виокремлюють для цього час.

Особисті блог і сторінка в соцмережах

Щоб розмістити інформацію про свою професійну діяльність і досягнення, педагоги створюють особисті сторінки в соцмережах і блоги.

Переваги. Завдяки власним сервісам педагоги демонструють батькам професійні інтереси, знання та навички, підвищують власний авторитет. Також — консультують батьків онлайн, а для тих, хто пропустив консультацію чи збори, роблять відеозапис заходу й діляться ним.

Недоліки. Щоб створити й вести особисті блог чи сторінку в соцмережах, педагоги опановують спеціальні знання та вміння. Окрім технічних питань, вони навчаються писати так, щоб зацікавлювати відвідувачів. До того ж педагоги зазвичай ведуть особисті сервіси в неробочий час.

Електронна пошта

Завдяки електронній пошті педагоги інформують батьків про життя груп і заходи в дитячому садку, а також надсилають їм практичні матеріали — вірші до свят, пам’ятки, фото тощо.

Переваги. Електронну пошту групи педагоги легко створюють і використовують. Такий формат спілкування гарантує швидку доставку повідомлень батькам вихованців.

Недоліки. На листи батьки зазвичай відповідають із затримкою. Окрім того, вони іноді довго не перевіряють свою електронну скриньку, а потім ненавмисно видаляють листи разом зі спамом або змінюють адресу електронної пошти й забувають попередити педагогів про це.

Група в соцмережі

Якщо більшість батьків користується однією соцмережею, вихователі створюють у ній групу й інформують учасників про цікаві події дитячого садка та обговорюють у ній нагальні питання.

Переваги. У групі батьки й педагоги спілкуються в зручний час. Обговорюють у ній деталі майбутнього заходу, діляться враженнями про минулі свята й дозвілля тощо. Також педагоги проводять у групі опитування й оперативно збирають інформацію, розміщують посилання на методичну літературу, фото- й відеоматеріали.

Недоліки. Якщо вихователь і батьки не встановлять правила спілкування у групі, вона перетвориться на стрічку безглуздих постів. До групи намагатимуться долучитися сторонні користувачі й розміщуватимуть рекламу, заборонені матеріали тощо. Тому педагоги закривають групу й додають учасників особисто. Аби фільтрувати запити, педагоги додатково витрачають час.

Чат у месенджері

Месенджер — це програма, за допомогою якої користувачі обмінюються швидкими повідомленнями. Наприклад, Viber, WhatsApp, Skype, ICQ, Telegram.

Переваги. Педагоги в режимі реального часу передають батькам текстові повідомлення, фото фрагментів занять чи дозвілля дітей тощо. Така тісна взаємодія з батьками допомагає педагогам полегшувати адаптацію дітей у дитячому садку.

Недоліки. З одного боку, месенджер — це можливість «зловити» постійно зайнятих батьків, а з другого — цілодобові повідомлення. У чат групи батьки пишуть будь-коли та будь-що. Наприклад, уночі та рано вранці повідомляють, що їхня дитина не прийде в дитячий садок; скидають малюнки з побажаннями чудового дня, новини з інтернету; рекомендують магазини з іграшками та дитячим одягом тощо.

Ми розглянули шість найпоширеніших і найпростіших онлайн-сервісів для спілкування. Насправді їх значно більше. Проте ми свідомо запропонували лише шість, щоб ви не губилися в їхньому різноманітті. Обирайте найприйнятніші для вас і спілкуйтеся із задоволенням!

  Використані джерела: ж-л «Вихователь-методист» №1, 2021 рік.

Що в цифровому кейсі вихователя

Під час роботи з дошкільниками ми активно використовуємо можливості сучасних цифрових технологій. Зокрема, вдаємося до так званої кейс-технології — створюємо цифровий кейс вихователя.

Цифровим кейсом ми називаємо добірку методичних матеріалів, згрупованих за темами й збережених в одному місці, приміром, у «хмарі» на Google Диску, у папці на комп’ютері чи на будь-якому електронному носії.

Визначаємо такі переваги цифрового кейсу:

• легкість використання;
• мобільність;
• варіативність.

Цифровий кейс дає змогу використовувати привабливі, яскраві, динамічні матеріали; швидко змінювати картинки, аби «зачепити» і спрямувати в потрібному напрямі дитячу увагу.

Добираємо матеріали

Матеріал для наповнення цифрового кейсу вихователя ми добираємо й структуруємо за тематичним принципом. Позаяк тематичний розподіл забезпечує інтеграцію різного за напрямами матеріалу й сприяє формуванню цілісного світогляду дошкільників на основі використання текстів.

Текстами ми вважаємо не лише літературні твори, а й мультфільми, пізнавальні фільми, презентації, тобто все, що можна обговорити разом з дошкільниками. Завдяки обговоренню навчальна інформація стає доступнішою для сприймання дітьми. До того ж такий підхід дає змогу підвищити інтерактивність освітньої роботи, перейти від пояснювально-ілюстративного способу навчання до діяльнісного, за якого кожна дитина постає активним суб’єктом, а не пасивним об’єктом педагогічної дії. Саме тексти є основною складовою цифрового кейсу вихователя.

Групуємо дібрані матеріали за розділами

Цифровий кейс вихователя в нашому дошкільному закладі ми формуємо з таких розділів:

• системоутворювальна та пізнавальна презентація;
• мультфільми;
• тексти — літературні твори, аудіоказки, казки-презентації;
• інтерактив — інтерактивні вправи й ігри, сюжетні картини й картинки за темою, добірки тематичних карток й електронні дидактичні посібники;
• фізкультхвилинки.

Системоутворювальна та пізнавальна презентація

Завдання будь-якої презентації — полегшити сприймання й запам’ятовування інформації за допомогою яскравих образів. Тож системоутворювальну презентацію ми створюємо за чітко визначеним алгоритмом, який дає змогу дотримуватися принципів педагогіки емпауерменту. Так, зазвичай вона містить такі елементи:

• вправи на включення або проблемні ситуації (питання);
• аудит — перевірка наявних знань («що я знаю й умію у цьому напрямі»);
• асоціативна карта — аналізування зв’язків і взаємозалежностей між різними компонентами теми;
• інформаційний блок — висвітлення інформації, якої бракувало для розв’язання проблемної ситуації;
• блок на закріплення — виконання вправ, що передбачають застосування отриманої інформації;
• поведінковий блок — формування певних намірів («тепер я робитиму так…»).

Залежно від теми, яку вивчаємо, деякі елементи ми можемо пропускати.

Кейс-технологія (від англ. сase — портфель, валіза) —

це інтерактивна технологія для короткострокового навчання на основі аналізування реальних чи вигаданих ситуацій, спрямована не так на засвоєння знань, як на формування нових якостей і вмінь

Для прикладу розглянемо системоутворювальну презентацію на тему «Хочу — можу». Перший слайд — асоціативна карта. Робота з нею дає змогу знайти відповіді на такі запитання: «Що ти називаєш своєю мрією? Про що можуть мріяти дорослі?». Другий слайд присвячений аудиту. Розглядаючи дібрані зображення, діти відповідають на запитання: «Що вже вміємо робити? Чого ми хочемо навчитися? Яку мрію ми можемо втілити самостійно?». За допомогою зображень на третьому слайді можна знайти відповідь на запитання «Чи збігаються наші бажання й обов’язки?». Вправи на наступних слайдах ми розробляємо так, аби дошкільники чітко сформулювали свої бажання і прагнення й вирішили, чого хочуть навчитися і як зробити це самостійно. Останній слайд передбачає підбиття підсумків і висловлювання девізу на кшталт «Тепер я робитиму так…, звертатимусь по допомогу, збиратиму свої іграшки самостійно, плануватиму свій день, підбиватиму підсумки дня тощо».

Пізнавальні презентації ми використовуємо на інформаційному етапі взаємодії, тобто під час ознайомлення дошкільників з темою. Ці презентації зазвичай містять відповіді на найпоширеніші дитячі запитання до теми.

Під час проживання теми «Моє — твоє — наше» використовуємо такі презентації, як-от «Історія домівки», «Товар», «Моя хата скраю».

Мультфільми

Хоча мультфільми теж вважаємо текстами, виділяємо для них окремий розділ. Добираємо пізнавальні та сюжетні мультфільми, в основі яких — стандартні ситуації, у які потрапляють діти в повсякденному житті, під час спілкування з дорослими й однолітками. Такі мультфільми демонструють соціальні норми, правила, гендерні ролі, цінності й моделі поведінки. Після перегляду діти часто відтворюють найцікавіші сюжети, аби закріпити варіанти дій в тих чи тих ситуаціях.

Для вивчення теми «Усе повертається тобі» ми дібрали такі мультфільми, які після перегляду можна обговорювати, з яких можна розігрувати окремі сцени, до яких можна вигадувати продовження. Це, приміром, «Двоє справедливих курчат», «Казка про дружбу», «Казка про радість, «Казка про добро, що повертається», «Битися чи не битися», «Велика зелена заздрість», «Кусяка чи друзяка», «Мирись, мирись», «Некмітливий горобець», «Просто так».

Особливої уваги ми надаємо навчальним мультфільмам для розвитку мовлення.

Показуємо дошкільникам пізнавальні відео на теми: «Кругообіг добра в природі», «Чому людям складно розуміти одне одного», «Планета добрих справ», «Притча про людські взаємини», «Друзі-пилинки» тощо. Сюжетна форма сприяє розширенню словникового запасу дітей за певною темою.

Тексти

Щоб ознайомити дітей з літературою, ми створили добірку сучасних літературних творів, які розподілили за тематичним і віковим принципами. На заняттях ми використовуємо аудіоказки, пізнавальні казки-презентації.

Серед авторів, з творами яких корисно ознайомити дошкільників, виокремлюємо Наталю Абрамцеву, Валерія Андріанова, Ігоря Фабержевича, Михайла Пляцковського, Валентину Осєєву, Анну Анісімову.

Стежимо за тим, аби у творах, незалежно від жанру, йшлося про добрі взаємини між людьми. Завдяки опрацюванню такої казки, мультфільму чи презентації діти зможуть навчитися загальнолюдських цінностей і суспільно прийнятних норм поведінки. Під час самостійної роботи пропонуємо дітям слухати аудіоказки, які вони можуть обрати на власний розсуд. Це дає змогу сформувати в дітей навички робити свідомий вибір.

Інтерактив

Обов’язково формуємо до кожної теми добірку інтерактивних матеріалів, як-от інтерактивні ігри й вправи, сюжетні картини, добірки тематичних карток й електронні дидактичні посібники. Позаяк з матеріалом, поданим у незвичній ігровій формі, дітям значно цікавіше працювати. До того ж ігрові компоненти активізують пізнавальну діяльність дошкільників і посилюють засвоєння матеріалу.

Так, інтерактивні ігри та вправи, електронні дидактичні посібники наші педагоги створюють самостійно. Добірки тематичних карток формуємо з матеріалів картотеки дидактичних засобів вихователів. Сюжетні картини шукаємо в мережі інтернет або ж використовуємо спеціальні посібники.

До теми «Моє — твоє — наше» додали серію сюжетних картин «Моє і наше» за оповіданням Валентини Осєєвої «Печиво»*.

* Див. навчально-методичний посібник А. Богуш, Н. Гавриш «Вчимося розповідати. Складання розповідей за серіями сюжетних картин на основі літературних творів». — Прим. ред.

Фізкультхвилинки

Фізкультхвилинки — обов’язкова складова кожного заняття. Аби зацікавити дошкільників, ми доповнюємо такі фізкультурні паузи цікавим відеорядом. Зазвичай відеозаписи фізкультхвилинок, які пропонуємо дошкільникам, містять показ відповідних рухів під музичний супровід.

Під час опрацювання теми «Знайомство» проводимо фізкультхвилинки «Маю десять пальців я…», «Кукутики-кар-кар…» або руханку з прискоренням «Піду я наліво, а потім направо…». Для теми «Навчаюсь всюди та завжди» обираємо фізкультхвилинки «Далеко й близько», «Винтик Фіксіпелка», «Вчимося рахувати».

Використовуємо в освітному процесі

Наведемо приклад того, як використовувати матеріали цифрового кейсу під час проживання теми «Книжка». Так, під час першого заняття «Ми дружимо з книжками» показуємо дошкільникам системоутворювальну презентацію, у якій розкриваємо історію виникнення книжки, пояснюємо, чому потрібно берегти папір.

Завдання за слайдом «Неприємності у житті книжок» можна виконувати в підгрупах. Кожна з підгруп має запропонувати способи використання книжки в різних ситуаціях. Діти працюють за принципом «одна команда — одна ситуація». Ситуації для опрацювання можуть бути різними. Приміром, мати вкладає дитину спати, дитина вчить уроки в школі; людина розмовляє з іноземцем, їде в потягу, подорожує тощо.

На основі презентації створюємо з дітьми інтелектуальну карту «Значення книжок у житті людини».

Під час заняття «Бібліотека — книжковий дім» ми зазвичай інсценізуємо й озвучуємо мультфільм «Пісня про книжку». Його основна ідея — ознайомити дітей з такими правилами використання книжок:

• не виривати сторінки;
• не розмальовувати книжки;
• не брати книжки брудними руками тощо.

Заняття «Хто книжку одягає» організовуємо на основі мультфільму «Троє кошенят. Книжки ми не будемо ображати», який також пропонуємо дітям інсценізувати й озвучити. Пізнавальний відеоролик «Бережемо дерева» переглядаємо з дітьми під час заняття «Народження книжки».

На останньому занятті повертаємось до системоутворювальної презентації, а саме до її останнього слайду «Тепер я буду робити так…». Під час його опрацювання закріплюємо правила поводження з книжкою:

• не перегинати книжку навпіл;
• не загинати сторінки;
• не читати книжки під час споживання їжі;
• не закладати в книжку олівці;
• обмінюватися з друзями прочитаними книжками;
• брати книжку лише чистими руками;
• читати книжку сидячи тощо.

Окрім цього, під час спільної й самостійної роботи в межах теми «Книжка» використовуємо й інші матеріали цифрового кейсу, зокрема:

• мультфільми «Літери та я», «Бережіть книжки», «Затійники»;
• пізнавальні відео «Бережіть ліс», «Як і коли з’явився першій папір», «Летючі книги»;
• презентації «Бережіть дерева», «Папір»;
• фізкультхвилинки «Весела мультзарядка», «Музичний гном», «Пісня про книжку».

Отже, ми використовуємо сучасні інформаційно-комунікаційні технології, аби, по-перше, ефективно організовувати освітній процес, зокрема сприяти ліпшому засвоєнню дошкільниками нової інформації. По-друге, заощаджуємо час вихователів. Адже всі матеріали для проживання тієї чи тієї теми вже зібрані в кейсі. Лишається лише відкрити його і почати працювати з дошкільниками.

  Використані джерела: ж-л «Вихователь-методист» №1, 2021 рік.

Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція)

організовуємо режимні моменти / пам’ятка для вихователів

Проблема зниженого апетиту у дітей дошкільного віку нині актуальна як ніколи. На зниження або повну відсутність апетиту у своєї дитини часто скаржаться батьки. Як з нею боротися?

Якщо в дитини поганий апетит і це не пов’язано зі станом її здоров’я, радимо скористатися такими порадами:

•      Якомога більше часу проводьте з дітьми на свіжому повітрі.

•         Насичуйте прогулянки різноманітними рухливими іграми, спортивними розвагами, усім тим, що змусить дитину витратити максимум калорій та енергії.

•         Не садіть дитину спиною до дверей під час приймання їжі, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою, і від її задоволення залежить загальне самопочуття дитини і, зокрема, бажання їсти.

•         Уникайте перекусів: не дозволяйте дитині між прийомами їжі їсти печиво, фрукти чи цукерки.

•         Не об’єднуйте за одним столом дітей, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали одне одного під час їжі.

•         Увімкніть приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підвищенню апетиту, задає певний ритм.

•         Стежте за температурним режимом. У приміщенні, де їдять діти, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.

•         Не примушуйте дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.

•         Уникайте негативних емоцій та неприємних розмов між працівниками дитячого садка під час годування дітей.

•         Не сваріть дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впродовж уживання їжі має бути спокійною та приємною.

•         Придивіться до того, яку саме їжу не хоче їсти дитина. Порадьте батькам дитини, яка відмовляється їсти певні овочі, показати тематичний відеоролик, де персонажі казок чи фантастичні герої їдять їх залюбки. Після такого перегляду більшість дошкільників, наслідуючи дії персонажів, починають вживати овочі, від яких відмовлялися.

•         Порекомендуйте батькам організувати харчування дитини вдома в чітких часових межах відповідно до розпорядку в дитячому садку.

•         Не виправляйте помилки дитини в грубій та різкій формі, на кшталт: «Не плямкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дитини та її ставленні до процесу харчування.

Вимоги до Зустрічі, або що таке дистант із дошколятами?

27.04.2020 Катерина Крутій

Методичні акценти від проф. Катерини Крутій щодо організації дистантної освіти дошкільників

(Матеріал підготовлено для круглого столу “Проблеми дистанційної освіти дошкільнят”, що буде опублікований у журналі “Дошкільне виховання”. 2020. №5).

 До мене звертаються практики із запитаннями щодо організації навчальної діяльності дітей передшкільного віку в умовах карантину. Я зібрала до купи майже всі запитання і спробувала на них відповісти в цьому дописі.

 Який зміст вкладаємо в поняття «дистантна освіта»

та «дистанційне навчання дошкільнят»?

     Я розводжу ці два поняття.

Треба чітко визначитись, що дистантна освіта – це той контент, який надається педагогом і закладом дошкільної освіти для батьків своїх вихованців.

Я повністю погоджують з позицією МОН України щодо  рекомендації  готувати матеріали для роботи з батьками (презентації, рекомендації щодо організації розпорядку дня та освітньої діяльності дітей) та підтримувати зв’язок із батьками, допомогти їм організувати найкращий “садочок” у себе вдома.

Є сенс звернутись до змісту статті 8 Закону України «Про дошкільну освіту»  про роль сім’ї у дошкільній освіті, а саме:

«1. Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

1. Відвідування дитиною закладу дошкільної освіти не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності».

Отже, батьки, як суб’єкти освітнього процесу, несуть відповідальність за здобуття дошкільної освіти власною дитиною.

Дистанційне навчання  —  це сукупність сучасних технологій, що забезпечують доставку інформації в інтерактивному режимі за допомогою використання ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій).

Зауважу, що інформація надається батькам (!), а вони вирішують у який зручний час для них і дитини цю інформацію (аудіо-, відео-, тексти казок, віршів, приклади організації дитячого експериментування, ігрової, зображувальної та інших видів діяльності дітей раннього і передшкільного віку) запропонують власній дитині, ураховуючи її психофізіологічний та емоційний стан.

Для всіх, кого цікавлять дослідження (опубліковано в лютому 2020) щодо впливу цифрових технологій на дітей, раджу познайомитись із висновками науковців.

Стаття «Digital media: Promoting healthy screen use in school-aged children and adolescents» має 108 (!) проаналізованих посилань автора. Ця інформація для тих, хто ще не розуміє чим може закінчиться неправильно організоване дистанційне навчання для здоров’я не тільки школярів, старших дошкільників, але й малюків – трирічок! Треба почати контролювати свою педагогічну завзятість у кількості матеріалів, які надсилаються дітям. Не треба перебирати на себе відповідальність батьків за освіту власних дітей. Порадити батькам, порекомендувати – це одне, а саджати всіх членів сім’ї до екрану на годину, це – зовсім інше…

Повний текст статті тут:  https://www.cps.ca/en/documents/position/digital-media

На мою думку, формат онлайн-занять не відповідає віковим особливостям дошкільнят

 У більшості випадків наша педагогічна завзятість та методичний свербіж – «усе та відразу»  – більше заважає, ніж дає можливість отримати дитині інформацію. Як правило, це дві крайнощі: або аніматорство («а щоб дитині було не нудно та весело»), або менторство («треба навчати, розвивати, формувати та виховувати» і все це одночасно).

У класичному розумінні такий формат підходить тільки зі старшого дошкільного віку.

На мій погляд, не маючи професійно захищених систем передачі фото, не треба вимагати від батьків їх надсилати. Це можливо, якщо є письмова домовленість між батьками і закладом дошкільної освіти. Але перед тим, як просити батьків надіслати фото виконаної роботи, слід самій собі відповісти на запитання: «А навіщо мені ці фото? Що я хочу для себе з’ясувати? Яка  подальша доля цих світлин?». Якщо є  чітка відповідь, можливо і є сенс отримати фото. Але це не може бути постійним фактом.

Якою має бути Зустріч як форма спілкування вихователя, дітей і батьків?
Я б почала використовувати інший формат і назву – «Зустріч». Зустріч – це зближення з ким-, або чим-небудь, наперед домовлене побачення, але це ще й підготовлений заздалегідь прийом. Якщо ми почнемо вводити в лексикон термін «Зустріч», пройде зовсім небагато часу і вихователі,  діти та батьки почнуть і говорити, і чекати саме Зустрічі, а не заняття. А це принципово різні речі!

Передусім треба заздалегідь підготувати всі матеріали до Зустрічі. Бажано, щоб декілька речей (предмети, іграшки, книжка тощо) уже були в полі зору дітей.

Уявіть, що ви і діти нібито прийшли до театру. А в театр приходять ошатно одягненими і з гарним настроєм! Ще закрито лаштунки, але вже хочеться знати, а що там, за ними, у залі тихесенько грає спокійна музика, діти (глядачі) зручно вмощуються в своїх кріселках.

Починається етап первинного сприйняття – відчуття близької таємниці збуджує, притягує, підштовхує дітей до пошуків довкола елементів недостатньої інформації (що зараз буде? як це буде? чого очікувати?).    Інформація дитиною (і батьками теж) свідомо або підсвідомо нібито черпається / зчитується з інформаційного поля місця, де знаходиться вихователь. Тому бажано використовувати на задньому плані функцію «розмитий фон» (цей етап  до 2 хвилин – декодування інформації).

Лаштунки відкриваються, починається наступний етап – сприйняття педагога – вступний монолог дорослого (до 2 хв.) задає стиль  і характер спілкування, сприяє утворенню необхідної атмосфери, готує освітню ситуацію  і вводить до неї (Крутій К.Л. стаття в журналі “Дошкільне виховання”. – 2016. – №9. – С. 6-10).

Якщо сучасне заняття ― це, по суті, квінтесенція того матеріалу, який вихователь пропонував дітям упродовж певного проміжку часу, результат, тематичний підсумок тощо, то освітня ситуація дає змогу врахувати інтереси дітей, дозувати інформацію чи завдання, розвести в часі змістове наповнення.

У вільному режимі під час зустрічі діти переходять від статусу «глядач»  і «споживач» до значно ціннішого – «учасник освітнього процесу». Бажано активно підключати ще одного учасника освітнього процесу – батьків.

На цьому етапі зустрічі маємо забезпечити розуміння дітьми змісту їх діяльності, тобто того, чого вони можуть досягти, чого від них очікує вихователь (до 3 хв.) – етап сприйняття умов.

Якщо продовжити порівняння з театром – то далі відбувається «кульмінація спектаклю».

Вихователь презентує тему зустрічі, м’яко переходячи до практичного етапу (до 7 хв.). Цей етап уможливлює стимулювання проявів почуття спільності інтересів дитини та дорослих, колективного входження в процес навчальної діяльності (утворення «поля радості» від взаємодії).

Останнім етапом дійства на сцені буде «вихід акторів театру на поклон», тобто підбиття підсумків зустрічі.

Можна скористатись наведеним далі переліком запитань, але їх не може бути більше ніж 3-4 до фіналу зустрічі (до 3 хв.):

Що ти зробив і що ти про це думаєш?     У тебе був план роботи. Чи вийшло у тебе те, що ти задумав?

Чи задоволений ти результатом своєї роботи?  Які нові слова ти запам’ятав?

Як ти гадаєш, що мені сподобалось у твоїй відповіді? Чому?   Яке слово тебе зацікавило?

 Що хотів би повторити?   Яке завдання для тебе виявилося  важким? А яке легким?

 Чого нового ти навчився?   Що тебе здивувало? Які нові ігри тобі сподобалися?

 Пригадай, хто кому допоміг на занятті?   Що запам’яталося найбільше?

Чого на занятті тобі не хотілося робити? Чому?  Що тобі не вдалося на занятті?

 Чим саме ти пишаєшся після заняття? Перед ким ти хотів би похвалитися успіхами?

Щоразу структура заздалегідь підготовленої зустрічі може бути іншою, усе залежить від майстерності вихователя, може змінюватись залежно від ситуації   спілкування з дітьми та батьками. Такі зустрічі для дітей старшого дошкільного віку можуть бути до 20 хв., але чим молодша дитина, тим  коротша зустріч.

 Зустріч вона і є на те зустріч, щоб була очікуваною. Тому більше ніж один раз на день немає сенсу їх проводити, на тиждень – до 5, але це необов’язково саме 5.

Якщо зустрічі проводити щодня з різними групами дітей, то не більше ніж  2 зустрічі. Для вихователя це значне психо-емоційне навантаження. А ще буде підготовка до нової зустрічі. Тому для навантаження вихователя – цього достатньо.

Слід використовувати ті платформи (вайбер, месенджер, посилання на YouTube-ролики, ZOOM тощо), які опанувала вихователька  (а це – перспектива для організації майбутньої методичної роботи з кадрами після закінчення карантину). Також є необхідність погодити з батьками їхні можливості роботи з пропонованими платформами (рівень навичок, швидкість інтернету тощо).

Як спланувати роботу?  Чи можуть в цьому допомогти тематичні тижні?

 Краще за все – це блоково-тематичне планування, воно розроблено, є в доступі для кожного вихователя. Можна скористатись уже готовими наробками, додати своє. Усі ці завдання мають подаватися в певній системі. Недостатньо дати посилання на безліч ресурсів.

Зауважу, що при дистанційному навчанні не можна знехтувати провідну діяльність дошкільнят — гру! Це можливо тільки за умови, коли сам вихователь сповідує цінності дитячої гри, тоді саме педагог нагадає батькам і про халабуди, і про особистий простір дитини, і про іграшки, які стимулюють до гри. У таких ситуаціях найбільш виявляються професійні якості вихователя – організація взаємодії з дітьми та батьками.

Блоково-тематичне планування можна замовити тут:

http://xn--k1aig6f.xn--j1amh/

Планування STREAM_старший вік_3 кв_КВІТЕНЬПриклад блоко-тематичного планування до альтернативної програми «SNREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт» є  у файлі до цього допису.

УВАГА! Посилання на автора та сайт обов’язкове!

Повний текст цієї статті в PDF форматі тут: 

Крутій К.Л._Вимоги до ЗУСТРІЧІ або що таке дистант

організовуємо режимні моменти / пам’ятка для вихователів

Проблема зниженого апетиту у дітей дошкільного віку нині актуальна як ніколи. На зниження або повну відсутність апетиту у своєї дитини часто скаржаться батьки. Як з нею боротися?

Якщо в дитини поганий апетит і це не пов’язано зі станом її здоров’я, радимо скористатися такими порадами:

• Якомога більше часу проводьте з дітьми на свіжому повітрі.

•         Насичуйте прогулянки різноманітними рухливими іграми, спортивними розвагами, усім тим, що змусить дитину витратити максимум калорій та енергії.

•         Не садіть дитину спиною до дверей під час приймання їжі, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою, і від її задоволення залежить загальне самопочуття дитини і, зокрема, бажання їсти.

•         Уникайте перекусів: не дозволяйте дитині між прийомами їжі їсти печиво, фрукти чи цукерки.

•         Не об’єднуйте за одним столом дітей, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали одне одного під час їжі.

•         Увімкніть приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підвищенню апетиту, задає певний ритм.

•         Стежте за температурним режимом. У приміщенні, де їдять діти, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.

•         Не примушуйте дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.

•         Уникайте негативних емоцій та неприємних розмов між працівниками дитячого садка під час годування дітей.

•         Не сваріть дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впродовж уживання їжі має бути спокійною та приємною.

•         Придивіться до того, яку саме їжу не хоче їсти дитина. Порадьте батькам дитини, яка відмовляється їсти певні овочі, показати тематичний відеоролик, де персонажі казок чи фантастичні герої їдять їх залюбки. Після такого перегляду більшість дошкільників, наслідуючи дії персонажів, починають вживати овочі, від яких відмовлялися.

•         Порекомендуйте батькам організувати харчування дитини вдома в чітких часових межах відповідно до розпорядку в дитячому садку.

•         Не виправляйте помилки дитини в грубій та різкій формі, на кшталт: «Не плямкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дитини та її ставленні до процесу харчування.

Правила для вихователя

Організовуючи режимні моменти, пов’язані з харчуванням дітей, необхідно подбати про позитивну емоційну атмосферу за столами. Не можна гримати на дітей, насильно їх догодовувати. Адже це може призвести до відрази дитини до їжі взагалі.

Інколи, намагаючись привчити дітей закінчувати сніданок, обід чи вечерю одночасно, вихователь утримує дітей за столами, аж поки останній з них не закінчить їсти. Цього не можна робити в жодному разі. Виробляти однаковий темп діяльності у дітей слід поступово, заохочуючи їх, а не караючи.

Якщо дітям не подобається певна страва, варто продумати, як зацікавити їх нею. Вигадати захопливу історію про манну кашу, яка допомогла Петрику стати швидким і виграти змагання, чи як звичайнісінька вівсянка перетворила Маринку на чарівну красуню.

А щоб заохотити дітей дотримуватися встановлених правил, запропонуйте їм змагання на кращого знавця столового етикету і вручіть переможцю цікавий приз.

Важливо, щоб діти дотримувалися правил не з примусу, а свідомо. Лише в такому разі вони будуть привласнені дитиною і згодом займуть своє місце у її системі цінностей і внутрішніх мотиваторів.

Що ж таке креативність?

На сьогодні існує більше за сто визначень креативності. Серед них мені сподобалось визначення Е.Фромма: «Креативність – це здатність дивуватися, знаходити рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати свій досвід»

Чи часто ми проявляємо творчість у повсякденному житті? На жаль, більшість із нас має перешкоди у вирішенні завдань творчим шляхом, особливо, коли необхідно засвоїти щось нове. Іноді немає впевненості у собі. Навіть якщо виникає творча думка, може бути присутнім страх бути не зрозумілим, в результаті чого ідеї не впроваджуються в життя, а з часом і зникають. У дорослому житті люди стримують свою творчу уяву, в них зникає бажання експериментувати.

За дослідженнями П. Торранса (Элис Пол Торренс американський психолог), діти до 5 років дають 90% оригінальних відповідей, до 7 років уже до 20%, дорослі – до 2%.

Це зовсім не означає, що дорослим не вистачає здібностей, просто вони мало використовують свій творчий потенціал. Між тим, вчені доводять, що нетворчих людей не існує. Треба вчасно «знайти» і «розкрити» себе та своїх вихованців. Щоб успішно вирішувати це завдання педагоги мають орієнтуватися в тому, як кожна дитина мислить.

Говард Гарднер у книзі «Межі розуму» визначає такі сім типів мислення:

• вербально-лінгвістичний (здатність маніпулювати словами усно чи письмово);
• логічно-математичний (здатність маніпулювати математичними формулами і логічними поняттями);
• просторовий (здатність бачити графічні об’єкти й маніпулювати їх складовими);
• музичний (здатність сприймати ритм і гармонію мелодій, маніпулювати звуками);
• тілесно-кінестетичний (здатність використовувати рух тіла, наприклад, у танці, спорті);
• внутрішньо-особистісний (здатність розуміти свої відчуття та розмірковувати на філософські теми);
• комунікативний (здатність розуміти інших людей, їх відчуття та думки).

Як правило, у людини переважає якийсь один тип мислення, інколи два. Необхідно вчасно дослідити тип мислення дитини і розвивати творчість у даному напрямку.

Як приклад роботи над розвитком власної креативності можна пригадати відомих митців. Леонардо да Вінчі створив свій метод генерування ідей. Він заплющував очі, повністю розслаблявся й розмальовував аркуш паперу довільними лініями та карлючками. Потім розплющував очі й шукав у намальованому образи.

Сальвадор Далі ставив жерстяну тарілку на підлогу і сідав поруч у кріслі, тримаючи ложку над тарілкою. Потім розслаблявся, потроху починав засинати. У той час, коли він уже дрімав, ложка визковзала з руки, падала з дзеньком на тарілку й пробуджувала його якраз у той момент, коли він міг вловити деякі сюрреалістичні образи, які потім втілював у своїх картинах.

Зрозуміло, що не всі народжені бути геніями, але кожен може знайти і застосувати власні способи розвитку творчого початку (джерела) у нашому житті.

Наприклад, Джордан Айан пропонує 10 стратегій, спрямованих на творче вирішення завдань, пов’язаних із сім’єю, роботою, навчанням, захопленнями:

v підтримуйте звʼязки з іншими людьми

v створюйте навколо себе збагачене життєве середовище

v виходьте із свого футляра – подорожуйте

v розважайтесь, грайте, жартуйте

v розширюйте свій світогляд – читайте

v наближайтесь до мистецтва

v використовуйте сучасні технології

v дайте волю своїй альтернативній свідомості

v зазирніть вглиб своєї душі.

Погодьтесь, що ці поради корисні нам не тільки як звичайним людям, а й як педагогам.

При цьому педагоги можуть перебувати на різних творчих рівнях:

• репродуктивний передбачає, що педагог, працюючи на основі вироблених до нього методів, досвіду, відбирає те, що найбільше відповідає умовам його праці та індивідуально-психологічним особливостям дітей;
• раціоналізаторський передбачає, що педагог на основі аналізу свого досвіду, конкретних умов своєї педагогічної діяльності вносить корективи у свою роботу, удосконалює, модернізує її.
• конструкторський – передбачає таку діяльність вихователя, у якій на основі свого досвіду, знань, психолого-педагогічних особливостей дитячого колективу, використовуючи існуючі методики, конструює свій варіант розв’язання педагогічної проблеми;
• новаторський – передбачає розв’язання педагогічної проблеми на принципово нових засадах, відрізняється новизною, оригінальністю, високою результативністю.

Кожен з нас особисто може визначити свій рівень педагогічної творчості, рівень зацікавленості професійною діяльністю, бажання власного вдосконалення. Важливо проявити здатність критично мислити, обдумувати ідеї, відмовитись від старого і заскорузлого, бачити весь процес і предмет своєї роботи зі всіма його зв’язками.

Олена НИЗКОВСЬКА
науковий співробітник відділу засобів навчання та обладнання Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти», Київ

Освітнє середовище — значимий чинник модернізації освітнього процесу. Саме він визначає інноваційний підхід до організації, змістового наповнення й реалізації освітнього процесу — середовищний.

Освітнє середовище — це сукупність умов, впливів, способів навчання, виховання й розвитку особистості.

Тобто освітнє середовище — цілий світ взаємопов’язаних предметів, явищ та людей, які постійно оточують особистість, обумовлюючи її розвиток. Його вирізняють такі сутнісні характеристики, як-от:

• цілісність;
• суб’єктивність;
• змінюваність;
• багатовекторність;
• соціокультурна мобільність;
• координованість;
• емоційна насиченість.

Середовище має стати для дитини розвивальним, тобто сприятливим для особистісного зростання у фізичній, пізнавально-інтелектуальній, соціально-моральній, комунікативно-мовленнєвій, художньо-естетичній, предметно-практичниій та інших сферах дитячої життєдіяльності.

Розвивальне освітнє середовище має містити комплекс можливостей для саморозвитку всіх суб’єктів освітнього процесу. Середовищні чиннки розвитку можуть впливати на дорослих і дітей безпосередньо та опосередковано, ситуативно і систематично.

За сукупністю цих чинників можна виокремити основні види розвивального освітнього середовища:

• предметне;
• природне;
• інформаційне;
• соціальне;
• внутрішнє — простір власного Я особистості.
• Читати далі

Організація діяльності закладів дошкільної освіти у новому 2019-2020 навчальному році

Читати далі

Охорона праці та безпека життєдіяльності у ЗДО. Пам’ятка.

  Читати далі