Спілкуємося з дитиною правильно
Спілкуючись із дорослими, дитина пізнає світ, який її оточує, в усьому його розмаїтті — предметах, природі, людях та їхніх взаєминах. Тобто завдяки спілкуванню дитина опановує не лише мову, мовлення та правила взаємодії, а також навчається пізнавати нове, проявляти ініціативу, дотримуватися правил, зчитувати емоції інших та співвідносити їх зі своїм станом чи переживаннями. Отже, спілкування з дитиною забезпечує цілісний підхід до її розвитку.
Спілкування об’єднує всі можливі сфери взаємодії дорослих із дитиною — побутову, ігрову, пізнавальну, практичну тощо. Відтак дає змогу дорослим зрозуміти:
- дії дитини, як практичні, так і пізнавальні;
- реакції на певний вплив дорослих;
- емоційні стани та ставлення до будь-чого;
- висловлювання.
З чого формується досвід спілкування дитини?
Якщо послухати, як спілкуються між собою дошкільники, можна помітити, що вони більше намагаються висловитися самі, аніж почути інших. Проте висловлювати навіть власні думки вміє і прагне далеко не кожна дитина. Тому так важливо навчити дитину дошкільного віку чітко формулювати й висловлювати свою думку, а також розуміти і cприймати думки та погляди інших.
Завдання навчити дитину висловлювати власні думки та вислуховувати інших спершу може видатися цілком простим та зрозумілим. Проте і батькам, і педагогам є чого повчитися.
Спілкування з батьками
Часто батьки зводять процес спілкування з дитиною до постановки завдань і контролю за їх виконанням. Тут і там можна почути фрази на кшталт: «Ти вдягся? А колготки? Ми ж запізнюємося в дитячий садок! Ти їв?» тощо.
Іноді батьки ставлять запитання, на які дитина може дати розгорнуту відповідь, наприклад: «Що було в дитячому садку? Про що ти дивився мультик? Як ти гадаєш, чому небо блакитне?» тощо. Та якщо, з погляду дорослих, дитина думає надто довго чи відповідає неправильно — вони одразу перебивають її та починають говорити самі. Опісля звучить риторичне запитання: «Зрозумів(ла)?» Звісно, дитина киває на знак згоди. Однак, якщо запитати її, що саме вона зрозуміла, з’ясується, що її сприймання «відключилося» десь на 20-й секунді батьківського монологу.
Спілкування з педагогами
Як не дивно, в закладі дошкільної освіти в педагога буває більше часу та можливостей поспілкуватися з дитиною, яка сама підходить до нього, запитує про щось або висловлює свої міркування. Адже для дитини головне, щоб був зацікавлений слухач.
Часто педагоги будь-яку спільну діяльність з дітьми перетворюють на «дискусійний клуб». Наприклад, малюючи білку, запитують: «Як ви гадаєте, чому вона влітку руда, а взимку сіра?» І якщо всі починають говорити одночасно, педагог вводить правило, якого дотримується і сам: висловлюватися потрібно по черзі. Хоч би що казала дитина, дорослий може уточнювати («Ти маєш на увазі…?») та узагальнювати («Тобто…»). І обов’язково має підкреслити, що думка дитини цікава. Окрім цього, педагогу важливо стежити за тим, аби інші діти в групі не знудилися. Також обов’язково потрібно узагальнити почуте. Якщо дитина перейшла на іншу тему — зазначити: «Це також цікаво, і наступного разу ми поговоримо про це, а зараз все-таки про білок». Однак якщо мета педагога — розговорити дітей для спілкування на різні теми, то можна залучити до бесіди й інших реплікою: «Дякую, ти дуже цікаво розповідала. Я бачу, Петрик та Оленка теж хочуть щось додати — давай передамо слово комусь із них».
Під час дискусій дитина вчиться правил спілкування: приймати певні погляди, важливість того, що було висловлено. Вона починає відчувати, що її думки насправді цікаві для дорослих й однолітків. І це закладає основу адекватної самооцінки дитини та віри в себе, можливість надалі сміливо розмірковувати й висловлювати власні ідеї.
І, навпаки, постійні «окрики» дорослих, знецінення думок дітей, нестача часу для того, щоб дослухати їх до кінця, провокує в дітей появу заниженої самооцінки, страху перед висловлюванням власних міркувань спочатку мамі з татом, потім педагогам, згодом керівництву. А іноді й друзям.
Як спілкуватися з дитиною?
Чи завжди дорослі досягають мети взаємодії з дитиною? Прикро, та спілкування не завжди має конструктивний характер.
Інтонація у спілкуванні
Близьким дорослим варто пам’ятати, що, вибудовуючи процес спілкування, необхідно думати не лише про те, що вони говорять, а й як вони це роблять. Діти зазвичай пропускають повз вуха зауваження, але дуже чутливо реагують на тон, яким було сказано. Інтонаційне забарвлення висловлювань дорослих, їхній емоційний тон дитина пам’ятає доволі довго. А власні переживання щодо цього корегують не лише її настрій і реакції, а й відображаються в поведінці впродовж певного часу. Тому близьким дорослимне варто дорікати за неслухняність, вередливість, впертість дитини, а звертати увагу на тон власних звернень до неї, який здебільшого і провокує саме таку поведінку дитини.
Віра в дитину
Віра дорослих у дитину, їхня впевненість — абсолютна впевненість — в її силах, можливостях, вміннях, здібностях і здатностях породжує і власну впевненість дитини в свої сили, віру в свої можливості. За висловом відомого російського психолога Тетяни Марцинковської, для того щоб дитина повірила в себе, у неї мають повірити дорослі. Батьківський оптимізм, позитивно-емоційна налаштованість щодо процесу й результату діяльності дитини окрилює її, надихає і забезпечує відчуття успіху.
Відчуття власного успіху, пережите й прожите в дитинстві, формує певний емоційний ресурс, який у майбутньому допоможе дитині долати труднощі й перешкоди на шляху до досягнення мети. Дитині має бути знайоме почуття задоволеності результатами своєї діяльності. Відчуття успішності грунтується на вірі у свої можливості, на достатній кількості успішних дій. Успіх викликає і в зазвичай пасивних дітей більш або менш значне підвищення активності, неуспіх — зниження активності навіть у відносно активних дітей.
Батьківське схвалення
Елементарним забезпеченням проживання дитиною своєї успішності є батьківська похвала й підтримка дитячих зусиль. Особливої уваги з боку дорослих потребує спроба дитини щось зробити самостійно.Похвалити дитину, її дії треба одразу: «тут і тепер». У жодному разі не можна бути байдужими до дитячих звернень щодо оцінення — для дитини це є життєво необхідним, від цього залежить подальше розгортання її взаємин із дорослими, її ставлення до світу, сприйняття себе в ньому. Тому не варто відсторонюватися від дитячих звернень та очікувань, ігнорувати їх.
Схвалення є необхідністю для дитини раннього, дошкільного, шкільного (і не лише молодшого) віку.
На жаль, дорослі виражають своє позитивне ставлення до дитини та її діяльності вкрай обмежено. Зазвичай найбільш поширеними словами схвалення є «молодець» і «дуже добре». Тож їм варто працювати над урізноманітненням свого словникового запасу.
Як зробити зауваження, не образивши дитину?
Інколи виникають ситуації, що вимагають від дорослих засудження дій дитини. У такому разі їм варто скористатися правилом: засуджувати можна лише вчинок дитини, а не саму дитину.
«Я дуже засмучена твоєю поведінкою», «Я ніколи не думала, що такий хороший хлопчик може так погано вчинити» тощо. За таких умов дитина переживає розчарування, але дорослі підтверджують свою любов до неї, впевненість у тому, що вона хороша, добра.
Також дорослим варто пам’ятати, що дитина лише вчиться, вона все робить вперше. А тому помилки під час виконання завдань неминучі, і дитині не завжди вдається бути вправною чи акуратною. Отже, батьки та педагоги мають вміти висловлювати зауваження.
Часто батьки не одразу помічають, що щось зроблено не так, і в ліпшому разі спокійно кажуть, а в гіршому — вказують на це, прикрикуючи. Пізніше в школі й аркуші з зошита можуть повидирати. Якщо таку тактику використовувати регулярно, то дитина може перестати відчувати, що її люблять, а також втратити надію на успішність. У неї може скластися враження, що вона — «невмійко», який завжди все робить не так. Аби критичні зауваження дорослих були конструктивними, слід:
Коли дитину вчать звертати увагу насамперед на те, з чим вона впоралася, — у неї з’являється привід пишатися собою
+
- обов’язково починати з того, що вдалося. Бажано, щоб дитина уважно подивилася, наприклад, на свій ряд каліграфічних гачечків і знайшла ті, що найбільше схожі на зразок. Якщо вона каже, що все добре чи, навпаки, що все не так — дорослий має спокійно вказати на те, що, на його думку, не вдалося, і пояснити, чому;
- віднайти те, що вдалося «так собі», або те, над чим ще варто попрацювати;
- визначити план дій. Наприклад, добре написати рядок гачечків можна так: сьогодні писати, доки гачечки вдаватимуться гарними (5-7 шт.), а завтра те, що залишилося; або спочатку виписати важливий елемент, який вдається найгірше; або залишити письмо, відпочити, виконати якесь інше завдання, а згодом продовжити. Потрібно брати до уваги стан дитини, ступінь її втоми, занурення в роботу тощо.
Тамара ЗАМЕДЯНСЬКА, вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 613, Київ
Інна ЛИТВИН, практичний психолог дошкільного навчальн
