Спілкуємося з дитиною правильно

Спілкуючись із дорослими, дитина пізнає світ, який її оточує, в усьому його розмаїтті — предметах, природі, людях та їхніх взаєминах. Тобто завдяки спілкуванню дитина опановує не лише мову, мовлення та правила взаємодії, а також навчається пізнавати нове, проявляти ініціативу, дотримуватися правил, зчитувати емоції інших та співвідносити їх зі своїм станом чи переживаннями. Отже, спілкування з дитиною забезпечує цілісний підхід до її розвитку.

Спілкування об’єднує всі можливі сфери взаємодії дорослих із дитиною — побутову, ігрову, пізнавальну, практичну тощо. Відтак дає змогу дорослим зрозуміти:

• дії дитини, як практичні, так і пізнавальні;
• реакції на певний вплив дорослих;
• емоційні стани та ставлення до будь-чого;
• висловлювання.

З чого формується досвід спілкування дитини?

Якщо послухати, як спілкуються між собою дошкільники, можна помітити, що вони більше намагаються висловитися самі, аніж почути інших. Проте висловлювати навіть власні думки вміє і прагне далеко не кожна дитина. Тому так важливо навчити дитину дошкільного віку чітко формулювати й висловлювати свою думку, а також розуміти і cприймати думки та погляди інших.

Завдання навчити дитину висловлювати власні думки та вислуховувати інших спершу може видатися цілком простим та зрозумілим. Проте і батькам, і педагогам є чого повчитися.

Спілкування з батьками

Часто батьки зводять процес спілкування з дитиною до постановки завдань і контролю за їх виконанням. Тут і там можна почути фрази на кшталт: «Ти вдягся? А колготки? Ми ж запізнюємося в дитячий садок! Ти їв?» тощо.

Іноді батьки ставлять запитання, на які дитина може дати розгорнуту відповідь, наприклад: «Що було в дитячому садку? Про що ти дивився мультик? Як ти гадаєш, чому небо блакитне?» тощо. Та якщо, з погляду дорослих, дитина думає надто довго чи відповідає неправильно — вони одразу перебивають її та починають говорити самі. Опісля звучить риторичне запитання: «Зрозумів(ла)?» Звісно, дитина киває на знак згоди. Однак, якщо запитати її, що саме вона зрозуміла, з’ясується, що її сприймання «відключилося» десь на 20-й секунді батьківського монологу.

Спілкування з педагогами

Як не дивно, в закладі дошкільної освіти в педагога буває більше часу та можливостей поспілкуватися з дитиною, яка сама підходить до нього, запитує про щось або висловлює свої міркування. Адже для дитини головне, щоб був зацікавлений слухач.

Часто педагоги будь-яку спільну діяльність з дітьми перетворюють на «дискусійний клуб». Наприклад, малюючи білку, запитують: «Як ви гадаєте, чому вона влітку руда, а взимку сіра?» І якщо всі починають говорити одночасно, педагог вводить правило, якого дотримується і сам: висловлюватися потрібно по черзі. Хоч би що казала дитина, дорослий може уточнювати («Ти маєш на увазі…?») та узагальнювати («Тобто…»). І обов’язково має підкреслити, що думка дитини цікава. Окрім цього, педагогу важливо стежити за тим, аби інші діти в групі не знудилися. Також обов’язково потрібно узагальнити почуте. Якщо дитина перейшла на іншу тему — зазначити: «Це також цікаво, і наступного разу ми поговоримо про це, а зараз все-таки про білок». Однак якщо мета педагога — розговорити дітей для спілкування на різні теми, то можна залучити до бесіди й інших реплікою: «Дякую, ти дуже цікаво розповідала. Я бачу, Петрик та Оленка теж хочуть щось додати — давай передамо слово комусь із них».

Під час дискусій дитина вчиться правил спілкування: приймати певні погляди, важливість того, що було висловлено. Вона починає відчувати, що її думки насправді цікаві для дорослих й однолітків. І це закладає основу адекватної самооцінки дитини та віри в себе, можливість надалі сміливо розмірковувати й висловлювати власні ідеї.

І, навпаки, постійні «окрики» дорослих, знецінення думок дітей, нестача часу для того, щоб дослухати їх до кінця, провокує в дітей появу заниженої самооцінки, страху перед висловлюванням власних міркувань спочатку мамі з татом, потім педагогам, згодом керівництву. А іноді й друзям.

Як спілкуватися з дитиною?

Чи завжди дорослі досягають мети взаємодії з дитиною? Прикро, та спілкування не завжди має конструктивний характер.

Інтонація у спілкуванні

Близьким дорослим варто пам’ятати, що, вибудовуючи процес спілкування, необхідно думати не лише про те, що вони говорять, а й як вони це роблять. Діти зазвичай пропускають повз вуха зауваження, але дуже чутливо реагують на тон, яким було сказано. Інтонаційне забарвлення висловлювань дорослих, їхній емоційний тон дитина пам’ятає доволі довго. А власні переживання щодо цього корегують не лише її настрій і реакції, а й відображаються в поведінці впродовж певного часу. Тому близьким дорослимне варто дорікати за неслухняність, вередливість, впертість дитини, а звертати увагу на тон власних звернень до неї, який здебільшого і провокує саме таку поведінку дитини.

Віра в дитину

Віра дорослих у дитину, їхня впевненість — абсолютна впевненість — в її силах, можливостях, вміннях, здібностях і здатностях породжує і власну впевненість дитини в свої сили, віру в свої можливості. За висловом відомого російського психолога Тетяни Марцинковської, для того щоб дитина повірила в себе, у неї мають повірити дорослі. Батьківський оптимізм, позитивно-емоційна налаштованість щодо процесу й результату діяльності дитини окрилює її, надихає і забезпечує відчуття успіху.

Відчуття власного успіху, пережите й прожите в дитинстві, формує певний емоційний ресурс, який у майбутньому допоможе дитині долати труднощі й перешкоди на шляху до досягнення мети. Дитині має бути знайоме почуття задоволеності результатами своєї діяльності. Відчуття успішності грунтується на вірі у свої можливості, на достатній кількості успішних дій. Успіх викликає і в зазвичай пасивних дітей більш або менш значне підвищення активності, неуспіх — зниження активності навіть у відносно активних дітей.

Батьківське схвалення

Елементарним забезпеченням проживання дитиною своєї успішності є батьківська похвала й підтримка дитячих зусиль. Особливої уваги з боку дорослих потребує спроба дитини щось зробити самостійно.Похвалити дитину, її дії треба одразу: «тут і тепер». У жодному разі не можна бути байдужими до дитячих звернень щодо оцінення — для дитини це є життєво необхідним, від цього залежить подальше розгортання її взаємин із дорослими, її ставлення до світу, сприйняття себе в ньому. Тому не варто відсторонюватися від дитячих звернень та очікувань, ігнорувати їх.

Схвалення є необхідністю для дитини раннього, дошкільного, шкільного (і не лише молодшого) віку.

На жаль, дорослі виражають своє позитивне ставлення до дитини та її діяльності вкрай обмежено. Зазвичай найбільш поширеними словами схвалення є «молодець» і «дуже добре». Тож їм варто працювати над урізноманітненням свого словникового запасу.

Як зробити зауваження, не образивши дитину?

Інколи виникають ситуації, що вимагають від дорослих засудження дій дитини. У такому разі їм варто скористатися правилом: засуджувати можна лише вчинок дитини, а не саму дитину.

«Я дуже засмучена твоєю поведінкою», «Я ніколи не думала, що такий хороший хлопчик може так погано вчинити» тощо. За таких умов дитина переживає розчарування, але дорослі підтверджують свою любов до неї, впевненість у тому, що вона хороша, добра.

Також дорослим варто пам’ятати, що дитина лише вчиться, вона все робить вперше. А тому помилки під час виконання завдань неминучі, і дитині не завжди вдається бути вправною чи акуратною. Отже, батьки та педагоги мають вміти висловлювати зауваження.

Часто батьки не одразу помічають, що щось зроблено не так, і в ліпшому разі спокійно кажуть, а в гіршому — вказують на це, прикрикуючи. Пізніше в школі й аркуші з зошита можуть повидирати. Якщо таку тактику використовувати регулярно, то дитина може перестати відчувати, що її люблять, а також втратити надію на успішність. У неї може скластися враження, що вона — «невмійко», який завжди все робить не так. Аби критичні зауваження дорослих були конструктивними, слід:

Коли дитину вчать звертати увагу насамперед на те, з чим вона впоралася, — у неї з’являється привід пишатися собою

+

• обов’язково починати з того, що вдалося. Бажано, щоб дитина уважно подивилася, наприклад, на свій ряд каліграфічних гачечків і знайшла ті, що найбільше схожі на зразок. Якщо вона каже, що все добре чи, навпаки, що все не так — дорослий має спокійно вказати на те, що, на його думку, не вдалося, і пояснити, чому;
• віднайти те, що вдалося «так собі», або те, над чим ще варто попрацювати;
• визначити план дій. Наприклад, добре написати рядок гачечків можна так: сьогодні писати, доки гачечки вдаватимуться гарними (5-7 шт.), а завтра те, що залишилося; або спочатку виписати важливий елемент, який вдається найгірше; або залишити письмо, відпочити, виконати якесь інше завдання, а згодом продовжити. Потрібно брати до уваги стан дитини, ступінь її втоми, занурення в роботу тощо.

Тамара ЗАМЕДЯНСЬКА, вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 613, Київ

Інна ЛИТВИН, практичний психолог дошкільного навчальн

Як спонукати дітей бігти на заняття наввипередки

Організувати життя дітей дошкільного віку належним чином — завдання непросте. Адже для дошкільника свобода вибору — це потреба. А дорослі на противагу їй застосовують свій інструмент — розпорядок дня. У руках фахівця він працює як ритмометр: непомітно для інших, але налаштовуючи всіх на потрібний лад. Проте якщо педагог не володіє цим інструментом досконало, він ризикує перетворити життя дітей на нудне й одноманітне, у якому час виступає диктатором. За таких умов діти, як маленькі роботи, заздалегідь знають що, коли і як відбуватиметься.

Хтось заперечить — це добре, що дитину змалечку привчають жити за розпорядком, готують до дорослого життя. Але дитина має жити повноцінно і в дошкільний період: займатися цікавими для неї видами діяльності, набувати певного досвіду. А завдання дорослих — створити умови, за яких перехід від одного виду діяльності до іншого є невимушеним, дає дитині свободу вибору, спонукає до самостійності. Оптимально, коли діти самі ініціюють зміну діяльності.

Заохочуємо дітей до заняття

Особливо складно мотивувати дітей до занять. Більшість педагогів, готуючись до проведення занять, продумують, як зробити, аби діти із задоволенням долучилися до запропонованого виду діяльності. Хоча є педагоги, які просто закликають гучними промовистими фразами: «Діти, сідайте за столики, починаємо заняття!» або «Увага! Зараз у нас буде заняття з математики (мови, малювання…)». І діти вервечкою йдуть до вихователя: дехто понуривши голову, дехто зітхаючи, дехто кривляючись, дехто просто покорившись наказу… Наші поради не для них, а для тих педагогів, для яких творчість цінніша за традиційні методики, які намагаються уникнути повторів і репродукування, здатні на повну віддачу і звикли замислюватися: чому в дітей не блищать очі?

4

принципи підготовки до організованої освітньої діяльності

Наголосимо, що термін «підготовка до заняття» — лише для вихователя. Діти не мають чути цього вислову. Можливо, і для вихователів його варто замінити на більш влучний: «створення умов для організованої освітньої діяльності». А сформувати ці умови можна доволі просто, якщо під час підготовки до заняття дотримуватися чотирьох принципів, запропонованих Анатолієм Гіном.

Активізуємо інтерес до спілкування: стимули й прийоми

Сучасні підходи до організації освітнього процесу не передбачають використовувати заняття як провідну форму пізнавальної діяльності дітей. Йдеться не про сам термін, а про те, що вкладають педагоги в це поняття. Якщо заняття нагадує міні-копію шкільного уроку, то йому не місце в закладі дошкільної освіти. Проте якщо заняття проводять як особливу форму спілкування, то змінити слід і підготовку до такого заняття. Вона потребує від педагога не лише творчого, а й прогностичного мислення.

Відомо, що мотивом до спілкування є інтерес. Викликати його в дошкільників можна за допомогою різноманітних стимулів — емоційних, вербальних, інтригуючих тощо.

Зацікавлюємо малюків

Вибір стимулу залежить від віку дітей: що менші діти, то емоційнішою має бути мотивація. Не варто застосовувати надмірну таємничість, улесливість, неприродні інтонації, перегравання. Якщо діти щойно впоралися зі сніданком, дайте їм можливість відпочити. Це для дорослих вживання їжі — справа, яку можна робити мимохідь. А для дітей раннього й молодшого дошкільного віку — це складна діяльність, яка потребує розвиненої координації рухів і значних зусиль. Тож не слід одразу після сніданку «дивувати» дітей «криками ляльки Каті», яка заблукала й благає про допомогу. Дозвольте дітям розслабитися, а потім зосередьте їх на включенні в інший вид діяльності. Скажімо, сядьте на килимок, запропонуйте дітям сісти поруч, а відтак розкажіть їм цікаву історію.

Етапи підготовки до заняття:

• сигнальний (інтрига, стимул, проблема)
• контактно-об’єднувальний (концентрація на мотивації)
• діагностичний (виявлення готовності до заняття)

Під час розповідання чи розмови ваші очі мають бути на рівні дитячих очей. Лише так можна спілкуватися «на рівних» й не тиснути на дітей своїм зростом і авторитетом дорослого.

А ще можна запропонувати дітям:

• сісти спинками одне до одного, заплющити очі та щось уявити;
• підійти до вікна і за чимось спостерігати;
• зробити певну справу —
  • змішати фарби;
  • витягти конструктор на середину групової кімнати;
  • поговорити з кімнатною рослиною;
  • увімкнути музику;
  • заспівати;
  • одягнути незвичайний атрибут (віночок, чепчик, маску тощо);
  • замісити тісто тощо.

Варіантів безліч. Але умова одна: все потрібно робити невимушено, природно, емоційно й із задоволенням. І тоді діти так само із задоволенням візьмуться за ту роботу, яку ви їм запропонуєте.

Інтригуємо старших дошкільників

Діти старшого дошкільного віку мають природну потребу все пізнавати. Це виявляється в запитаннях: Як? Чому? Навіщо? Природний пізнавальний інтерес — найліпша мотивація. Вихователю лише слід його пробудити. А в довкіллі є безліч речей, які дитина хоче пізнати, поліпшити, змінити на свій лад. Вона постійно стикається із суперечностями, якими можна скористатися як стимулами до пізнавальної діяльності.

Діти п’ятого року життя та старшого дошкільного віку залюбки відгукуються на прохання допомогти. Створені педагогом проблемні ситуації, прохання дати пораду спонукають дітей виявляти активність, працювати над завданнями, які зазвичай перетворюються на захопливу пошукову чи аналітичну діяльність.

Мотивацією до діяльності може бути елемент гри «Добре — погано», яка грунтується на твердженні, що кожен предмет чи явище має свої позитивні й негативні сторони. Для гри обирають будь-який об’єкт, який не викликає в дитини стійких асоціацій, позитивних чи негативних емоцій. Це може бути олівець, книга, лампа, тобто будь-який предмет-символ, навколо якого розгоратиметься полум’я пізнавально-творчої діяльності. Діти мають назвати, що в об’єкті добре, а що погано, що подобається, а що — не подобається, що зручно, а що — незручно.

Спілкуйтеся з дітьми на рівні очей!

Наприклад, поняття «снігопад»: добре ліпити снігову бабу, але погано засніженими шляхами ходити людям і їздити машинам. Поняття «голосна музика»: добре зранку — допомагає швидко прокинутися й зробити зарядку, але погано ввечері — заважає відпочивати.

Стимулом до заняття може бути обстеження різних предметів. Інтерес до певного предмета можна викликати, виконавши якусь незвичну, неадекватну дію. Діти люблять давати поради дорослим, повчати їх, виправляти їхні помилки, тобто робити все те, що зазвичай робимо ми — дорослі.

Педагог, який заходить до групової кімнати з розкритою парасолькою, зацікавлює й дивує дітей. Своїми неадекватними діями він не лише створює привід до обговорення, а й спонукає дітей до запитань, до порад. Навіщо вона в приміщенні? Адже її призначення — захищати від дощу чи від палючого сонця. Залучивши дітей до бесіди, варто з’ясувати з ними властивості парасольки, яка є зручною, а яка — ні. Під час бесіди діти доходять висновку, що для захисту від дощу парасолька має бути великою, а носити в сумці зручніше невеличку. Відтак можна з’ясувати:

• Чи може парасолька одночасно бути і великою, і малою?
• Як з’явилася парасолька?
• Які предмети схожі на парасольку?

Закінчити бесіду можна в «майстерні парасольок», де діти із задоволенням виготовлять іграшковий атрибут. А ще можна організувати танці з парасольками, театр парасольок і багато інших цікавих речей.

Так інтрига — вихователь із парасолькою в груповій кімнаті — переростає в захопливе й корисне для дітей заняття.

Ще одним цікавим прийомом може бути поява незвичного аромату в груповій кімнаті: ванілі, кориці, цитрусу тощо. Капніть кілька крапель ароматизованої олії на аркуш паперу й помахайте ним. Діти обов’язково відчують аромат і почнуть висловлювати свої припущення стосовно того, що це і звідки. А далі все залежить від майстерності вихователя. Експериментально-дослідницька діяльність, подорож у картину, праця в куточку природи, казка — усе це може розгорнутися й перерости в захопливе дійство, що у звичному розумінні вихователя є заняттям.

Підготовка до заняття — короткотривалий процес. Звісно, йдеться не про копітку працю педагога, який перебуває у творчому пошуку, а лише про епізод переключення дітей із фрагменту життєдіяльності на заняття. Для дітей він має відбуватися непомітно. Проте від якості його проведення залежить активність дітей на занятті, причетність до спільної справи, до створення співбуттєвого простору, у якому дитина й педагог — рівноправні партнери. У такій діяльності домінантою має звучати творчість.

Ганна Бєлєнька,завідувач кафедри дошкільної освіти Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, д-р пед. наук, професор

Олена ПОЛОВІНА,доцент кафедри дошкільної та початкової освіти Педагогічного інституту Київського університету ім. Бориса Грінченка, канд. пед. наук

У 2018-2019 навчальному році колектив дошкільного навчального закладу ставить такі завдання:

1. Методичну роботу спрямувати на творчу реалізацію професійної діяльності педагогів з урахування положень Закону України «Про освіту».
2. Формувати розмовне мовлення дітей шляхом використання сучасних технологій розвитку зв’язного мовлення, прозових та поетичних творів сучасних авторів, кращих зразків малих фольклорних жанрів.
3. Підтримувати власну активність дитини в здобутті знань шляхом проведення дослідно-експериментальної діяльності. Узгоджувати в освітньому процесі колективні, групові, парні, індивідуальні форми навчально-розвивальної взаємодії педагога з дітьми.

                           Показники компетентності дошкільників та засвоєння програмових вимог

               за ІІІ квартал 2017 – 2018 н.р.

Вихователь-методист  Н.М.Валовенко

Наближається Новий Рік. У повітрі вже чути запах мандаринів та ароматної хвої, а деякі вікна радісно підморгують гірляндами. Багато хто вже готують подарунки, купують або майструють ялинкові іграшки і чують уві сні бій курантів.

І напевно це правильно, тому що найкраще свято — це добре організоване. Дійсно, важливо розробити культурну програму на Новий Рік, особливо якщо в сім’ї є діти.

Вони із задоволенням приймуть пропозицію дорослих допомогти прикрасити будинок і ялинку, допоможуть мамі приготувати страви.

Що ж можна запропонувати для дитини в новорічну ніч? Читати далі

 Робота методичного кабінету дошкільного закладу спрямована на забезпечення  якісного методичного супроводу освітньої діяльності педагогічного колективу по впровадженню програм  «Я у Світі», «Впевнений старт», удосконалення ефективних форм навчання педагогічних кадрів, підвищення їх професійної майстерності через самоосвіту, залучення до самостійної експериментальної роботи з актуальних проблем навчально-виховного процесу. Постійно проводяться різні форми роботи з педагогами : дні методичної інформації , круглі столи , колективні перегляди , виставки новинок методичної літератури.

Для реалізації пріоритетних завдань, визначених річним планом роботи та програмою розвитку дошкільного навчального закладу,  направлені зусилля всього педагогічного колективу.

Читати далі

Сьогодні з-поміж важливих завдань, що постають перед системою освіти, особливої актуальності набуває проблема розумового виховання дітей дошкільного віку. Одним з центральних питань розумового виховання є розвиток уваги й логічного мислення.

Модернізація першої освітньої ланки відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти в Україні має на меті створення сприятливих умов для особистісного становлення та творчої самореалізації кожної дитини, формування в неї життєвої компетентності.

Читати далі

За Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» однією із умов успішного формування гармонійно розвиненої особистості є створення розвивального середовища. Створити в дошкільному закладі розвивальний життєвий простір означає забезпечити сукупність умов, атмосферу, якнайсприятливішу для прогресивного розвитку свідомості та поведінки дошкільника.

Ми намагаємося створити середовище для кожної дитини, зоною комфорту, в якій би вона почувалася впевнено, безпечно, знала, що її люблять і розуміють. Навчання, виховання, розвиток дитини відбувається в атмосфері захищеності та психологічного комфорту. Доцільно створене розвивальне предметне середовище допомагає неформально організувати педагогічний процес і розкриває дитині її можливості в пізнанні себе самої, оточуючих людей та предметів. Ігровий простір сприяє орієнтовно-пізнавальній діяльності, що забезпечує засвоєння нових знань, формування розумових дій, розвиток провідних психічних процесів дитини. Усі елементи предметно-ігрового середовища покликані забезпечувати і стимулювати вільний вибір і зміну видів діяльності дитини, створювати актуальні для неї та доступні для її розвитку проблемні ситуації.

Читати далі