Особливого значення мовлення дитини набуває у ранньому віці. Саме тоді воно виникає, починає розвиватися, разом із ним розвивається психіка дитини.

  Про майбутню освіту свого нащадка сучасні батьки починають замислюватися ще тоді, коли той перебуває на етапі внутрішньоутробного розвитку. Щойно дитина «оселяється» вдома, починається її пасивне навчання та підготовка до задуманої батьками школи. Для цього купують багатофункціональні іграшки, брязкальця для «вундеркіндів», картки й електронні програми для навчання читанню на підсвідомому рівні. Також батьки з пелюшок читають дитині вірші, аби до 2-3 місяців навчити її відчувати ритм та привчити до щоденних занять. Проте це лише один із чудернацьких варіантів батьківської необізнаності щодо розвитку немовляти та його виховання.

   Інший варіант батьківських уявлень щодо розвивальної взаємодії з немовлям є більш традиційним: «Як із ним займатися, якщо воно жодного слова не говорить. От навчиться говорити, тоді й читатимемо, й навчатимемо».

Психоемоційний розвиток дітей: актуальність проблеми

  Нині відчутна тенденція до зростання кількості дітей дошкільного віку з яскраво вираженими ознаками психоемоційного розладу поведінки й недорозвитку мовлення. Інтелектуальне й особистісне (психосоціальне) становлення дитини — трудомісткий процес, що вимагає від батьків досконалого оволодіння особливим видом мистецтва — вихованням. Доцільним тут буде популярний афоризм, який «мандрує» інтернетом: «Окрім вищої освіти, потрібно мати хоча б посередні знання і, як мінімум, початкове виховання». Зазвичай у складному мистецтві виховання справжньої Особистості виникає конфлікт інтересів. Загальновідомо, що потрібно починати розвивати немовлят якомога раніше. Проте, щоб із народження давати дитині «хороше» інтелектуальне навантаження, потрібно бути впевненими у відповідній організації її мозкової діяльності. Але саме цей процес у сучасних малюків потребує поліпшення. У такому разі не можна стимулювати незрілий мозок, оскільки існує ймовірність його суттєвого пошкодження.

  З-поміж сучасних малюків значну групу становлять діти із синдромом відхильного розвитку — більше 65-70%. До них належать:

• діти із затримкою психомовленнєвого розвитку;
• діти з мінімальною мозковою дисфункцією —

-     із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності;

-     із труднощами набуття шкільних навичок (специфічні розлади розвитку шкільних навичок та змішані специфічні розлади розвитку).

  Цей список можна продовжувати, але не варто заглиблюватися в медичну термінологію. Порушення психічної діяльності таких дітей не має яскраво вираженого характеру, тому не одразу може бути виявлено батьками й фахівцями. Ось чому надзвичайно важливо помітити перші тривожні сигнали, що вказують на «збій». А ці сигнали мозок дитини обов’язково подає.

Вікові особливості мовленнєвого розвитку

  Найліпшими й найнадійнішими показниками як інтелектуального, так і емоційного розвитку людини будь-якого віку є:

• загальний розвиток мовлення;
• реагування і відгук на мовлення близьких;
• якість вимови звуків, промовляння;
• грамотність і своєчасність мовлення.

  Натомість про проблему недорозвитку, негармонійного становлення або про прогресування синдрому відхильного розвитку в дитини свідчать затримка, порушення або відсутність мовлення, що в немовляти може мати такі прояви, як:

• слабке реагування на мовлення рідних і близьких,починаючи з третього тижня життя;
• відсутність агукання та лепету або їх нечіткі форми.

  Тут виникає парадокс: батьки, які ще до народження малюка вибрали шлях його інтелектуального зростання, через амбіційність та/або неграмотність ігнорують перші сигнали його недорозвитку, активно демонструючи натомість свою примарну “успішність” у вихованні нащадка.

   Основна порада для батьків: якщо дитина в два роки не показує частини тіла, не виконує складні команди («Піди в кімнату й принеси звідти м’яч»), не використовує директивно прості слова, а й далі розмовляє «своєю» мовою або послуговується жестами, — вона вже відстає в розвитку і їй потрібно наздоганяти однолітків.