Психологічне віконце

Гра найповніше задовольняє прагнення

дитини, бути, як дорослий. (Е. Еріксон)

Ситуація, коли впродовж лише кількох місяців істотно змінюється поведінка малюка, його стосунки з тими, хто поруч, є дійсно критичною для взаєморозуміння і взаємодії між дитиною та дорослими. І саме дорослі не  завжди бувають готовими до таких змін. Ще менше вони готові їх приймати та вибудовувати подальші стосунки з дитиною за новими правилами. У кожному конкретному випадку криза стосунків проходить по-різному – гостріше чи м’якше.

За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу  знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. Головні зміни зосереджені навколо Я дитини. Їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів – упертістю, запереченням усього, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й від психолого-педагогічної освіченості їх соціального – насамперед батьків та педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка  – це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресивністю, негативізмом і триває довго, а в іншого – процес  відстоювання своєї незалежності набагато м’якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає. .

Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку – усвідомлення себе як окремої особистості, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це стає причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і незалежність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Причини негативних проявів кризи розвитку

Маємо зазначити ще раз: у кризовий період цілковито змінюється вся соціальна ситуація розвитку дитини. Проте, якщо сама криза розвитку є закономірним і необхідним явищем, то негативні прояви – це свідчення складностей переходу до нового періоду, які здебільшого провокуються близькими дорослими через їх нерозуміння прогресивності всіх змін, через невміння чи небажання змінювати тип і стиль взаємодії з дитиною, який був сталим доволі довго – від першого року життя.

Якщо дорослі не помічають у дитини тенденції самостійно задовольняти бажання, продовжують ігнорувати її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип взаємин, обмежують активність, свободу дитини, то можуть виникнути власне кризові прояви – негативізм, впертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, протест-бунт, норовливість. У разі, якщо дорослий наполягає на своєму, намагається зломити дитячу впертість, виникає психологічний захист: дитина звикає до негативних оцінок дорослого і зазвичай перестає «чути» його зауваження та заборони, інколи навіть можуть виникати невротичні симптоми. За «перемоги» дорослого над самостійністю дитини вона може вирости безвольною, безініціативною, несамостійною або ж впертою і жорстокою.

Виділення  та опис симптомів є важливим моментом в пізнанні кризового явища:

• Негативізм – проявляється як негативна реакція дитини на прохання і вимоги до неї конкретної людини;
• Впертість – є непохитною реакцією дитини на щойно висловлене власне рішення. Причиною може бути надмірне обмеження активності і самостійності дитини дорослими. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю – завзятістю,  стійкістю, непохитністю в досягненні мети;
• Норовливість – за своїми зовнішніми ознаками є близькою до негативізму, однак має більш широкий і безособовий характер – дитина постає проти всієї системи стосунків, які панують удома;
• Свавілля має місце при гіпертрофованому прагненні дитини до самостійності проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого.

Інші симптоми трапляються значно рідше і мають другорядне значення:

• Протест-бунт виділяють тоді, коли конфліктність дитини стає регулярною, дитина начебто налаштована на суперечку з батьками;
• Деспотизм малюк різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо оточення. Часто це відбувається у сім’ях з єдиною дитиною. Якщо ж у родині декілька дітей, можуть виникати ревнощі, коли та сама тенденція до захоплення влади є джерелом ревнивого, нетерпимого ставлення до інших дітей;
• Знецінення – змінюється особисте ставлення до всього, що було раніше цікавим, звичним, значущим. Знецінюються як старі правила поведінки – дитина заявляє про свою нелюбов до батьків, сприймає їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів, починає кричати; так і уподобання щодо речей – викидає, ламає іграшки, стає перебірливою в одязі тощо. Знецінення як симптом є характерним і для подальших кризових періодів.

Отже, симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з’явилося прагнення виявити своє Я, вона шукає приводу, де б можна було б протиставити себе дорослому.

Гра якнайефективніший засіб пом’якшення негативних проявів кризи

   Гра – це найдієвіший засіб пом’якшення негативних кризових проявів, адже в реальному житті дорослі не завжди можуть і не повинні задовольняти всі дитячі забаганки. А  в грі дитина  може сама «поїхати в гості до бабусі», «зварити кашу», «піти до крамниці». Отже, саме в грі якнайповніше реалізуються бажання дитини бути самостійною, дорослою. Тут вона може здобувати знання, вправляючись у діях з предметами, вчитися спілкуватися, перебуваючи при цьому в безпеці.

  Граючи, дитина вчиться переживати різні емоції. Звичайно ж, ігри дітей 3р.ж. ще недосконалі, малюк лише імітує побачені дії, стосунки, «приміряє» на себе роль дорослого. Зміст ігор здебільшого залежить від вражень, досвіду дитини, тому дорослі мають збагачувати цей досвід: читати їй книжки; водити на дитячі вистави; брати з собою в гості, на почту, до ательє, кафе тощо; роздивлятися,  наприклад, транспорт – його різні види та обговорювати призначення. Проте варто бути обережним, щоб не переобтяжити дитину враженнями.

Поштовхом до гри може бути наявність тих чи тих предметів, іграшок, тому варто подбати про їх  різноманітність і достатню кількість. Зовсім не обов’язково, щоб іграшок було багато. Бажано, щоб предметне оточення давало змогу відтворити дії дорослих з предметами. Якщо дорослий і сам братиме участь у грі, то це зміцнить його стосунки із сином чи донькою і дасть малюкові зразок ігрових дій.

Отже, ігрова діяльність має визначну роль у становленні особистості. Якщо батьки мріють, аби їхня дитина активно набувала досвіду, слід надати їй сферу діяльності, де вона могла б проявити свою самостійність. Такою сферою діяльності є гра. Гра з її особливими правилами і нормами, що відображають соціальні зв’язки, є для дитини тим «безпечним островом», де вона може розвивати й апробовувати свою незалежність, самостійність.

            Пам’ятка для батьків, діти яких переживають кризу трьох років

-          підтримувати атмосферу  любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист;

-          давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина може керуватись;

-          підтримувати і хвалити за досягнення;

-          учити дитину основних правил безпеки;

-          встановлювати розумні межі і стежити за їх виконанням;

-          сприяти розвитку розумової активності та пізнавальних процесів у дитини;

-          дозволяти дитині виражати свої емоції, як позитивні, так і негативні та на особистому прикладі показувати дитині різні способи прояву емоцій та керування ними;

-           розмовляти з малюком варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава.

-          ЛЮБИТИ, ЦІНУВАТИ, ПОВАЖАТИ, НАВЧАТИ СВОЮ ЧУДОВУ ДИТИНУ!!!

підготувала

практичний психолог ДНЗ №50

Малнацька Я.П.