Куточок психолога

     Криза трьох років

Криза є переломним моментом в умовах нормального психічного розвитку. Вона виникає тоді, «коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл і перехід до наступного циклу буде обов’язково переломним…»

Криза трьох років може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона є яскраво вираженою, в інших, навпаки, криза починається і завершується непомітно.

Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку — усвідомлення себе як окремої особистості, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це стає причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і незалежність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Для кризи трьох років, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам». За перші три роки свого життя маленька людина освоюється у навколишньому світі, звикає до нього і виявляє себе як самостійна особистість. У цьому віці настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у дитини складається власне ставлення до себе, з’являються нові характерні риси. Дитина вже випробовує свої сили, перевіряє спроможності. Вона утверджує себе, і це сприяє появі дитячої самолюбності — найважливішого стимулу до саморозвитку і самовдосконалення. Кожен з батьків  напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати, відвести в потрібне місце. До якогось віку це «проходило», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати. Зазвичай давати трирічному малюку право на повну самостійність аж ніяк неможливо: адже, вже багато що освоївши для свого віку, малюк ще не повністю усвідомлює свої можливості, не вміє висловлювати думки, планувати. Стосунки дитини з батьками повинні увійти до якісно нового русла і бути засновані на повазі та терпінні батьків. Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності настирливо, цілеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з’являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність. По-третє, в цьому віці з’являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми.

Криза трирічного віку – це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. Це, безумовно, важкий час для батьків, бо у цей період дитина може стати начебто некерованою, дуже примхливою, гостро конфліктувати з близькими. Але від того, як батьки поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною або боязкою і невпевненою у собі. Особливо сильно криза 3 років проявляється в сім’ях, де дитина єдина.

Як же батькам зрозуміти, що зміни в поведінці улюбленого чада – це вікова криза, а не різко зіпсувався характер?

Ось основні моменти, на які варто звернути увагу:

• Ø дитина проявляє впертість, наполягає на своєму;
• Ø відмовляється робити те, про що його просять;
• Ø хоче все робити сам, вважаючи себе дорослим;
• Ø часто вередує, влаштовує істерику;
• Ø малюк дає негативні оцінки людям;
• Ø робить все навпаки, кусається, б’ється;
• Ø виявляє почуття власності, жадібність;
• Ø маніпулює дорослими;
• може загостренно боятися темряви, висоти, чужих людей;
• Ø задає багато питань, вимагає до себе увагу

Поради та рекомендації батькам

Дотримуйтеся режиму дня!

Проявляйте витримку і терпіння, не зриватися на крик, не карайте.

Не ставте  малюкові ультиматимуми, підійдіть до постановки своїх прохань або побажань винахідливо.

Надайте дитині свободу вибора, заохочуйте самостійність. Діти в три роки чекають від батьків визнання їх самостійності і незалежності, навіть незважаючи на те, що самі до цього ще не готові. Батькам необхідно поставитися з розумінням до подібних прагнень. Тому для дитини в цьому віці дуже важливо, щоб з нею радилися і цікавилися її думкою.

Непогано працює  прийом переключення уваги. Наприклад ви збираєтеся відвідати знайомих, але підозрюєте, що на вашу пропозицію малюк може відповісти відмовою, тоді просто запропонуйте дитині вибрати одяг, в якому вона поїде в гості. У підсумку увага дитини переключиться на вибір відповідного наряду і вона не буде думати,  їхати їй з вами чи ні

Деякі батьки використовують метод «навпаки». Наприклад, плануючи погодувати малюка, пропонують йому відмовитися від обіду.  У свою чергу, малюк, прагнучи заперечити, захоче поїсти.

Постарайтеся проявляти більше гнучкості у вихованні, не бійтеся дещо розширити права і обов’язки дитини, дайте відчути їй самостійність, звичайно, тільки в розумних межах, певні межі, все ж, повинні бути. Просіть іноді його про допомогу або давайте якісь прості доручення. Якщо ви бачите, що дитина намагається щось зробити сама, але не може з цим впоратися, ненав’язливо допоможіть їй.

Навчіться справлятися з істериками дитини. У зв’язку з кризою, істерики у дитини 3  років – дуже часте явище.  Не піддавайтеся на провокації в разі істерик, навіть якщо це відбувається на вулиці, або в магазині. Зберігайте спокій, щоб не відбувалося. Дитина часто випробовує дорослих.

У даній ситуації єдиної поради, яка б підійшла всім, на жаль, дати неможливо. Батьки самі повинні вибрати правильну лінію поведінки.

Навчіться відмовляти. Відмовляти своєму малюкові можуть далеко не всі батьки. Проте, вміти говорити чітке «ні» – необхідно кожному дорослому. В будь-якій сім’ї повинні бути встановлені межі, за які виходити ніяк не можна і дитина повинна про них знати.

Батьки повинні бути прикладом для малюка, у вихованні потрібна єдина позиція дорослих. Мама, тато, бабусі й дідусі повинні діяти узгоджено, не суперечачи один одному.

Не критикуйте поведінку дитини при людях. Якщо вона не хоче щось робити, краще залишити її в спокої. Якщо малюка зацікавить те, що відбувається, через деякий час він приєднається.

Заохочуйте і хваліть дитину за успіхи. Так у малюка підвищується самооцінка.

Грайте разом в рольові ігри. Через гру можна сформувати у дитини багато хороших якостей. У цьому віці у дітей рольові ігри так само реальні, як саме життя.

Любіть свою дитину, частіше говоріть їй про це, більше з нею розмовляйте обговорюйте щось, цікавтеся її думкою.