Історія сторітелінгу сягає корінням у давнину — ще в ті часи, коли мало хто був писемним, не було книг, інтернету та інших популярних сьогодні джерел інформації. Майстерність розповідати історії цінувалася завжди. І не дивно, що дітям і нині подобається слухати цікаві історії, які їм розповідають дорослі.

Термін «сторітелінг» виник від англійського слова storytelling і в перекладі story означає історія, а telling — розповідати; отже, це розповідання історій.

Сторітелінг — це мистецтво захопливої розповіді та передачі за її допомогою необхідної інформації з метою впливу на емоційну, мотиваційну та когнітивну сфери слухача.

Сучасну методику сторітелінгу розробив та успішно випробував на власному досвіді Девід Армстронг (David Armstrong), голова міжнародної компанії Armstrong International. Він вважав, що історії, розказані від свого імені, легше сприймати слухачам, вони більш захопливі й цікаві, ніж правила або директиви.

Як впливає на освітню взаємодію з дітьми

Сторітелінг — це один із найприродніших і водночас найефективніших способів поліпшити якість освітнього процесу. Адже цікава історія дає змогу швидко встановити контакт між педагогом і дітьми, привернути та утримувати їхню увагу. Також за допомогою сторітелінгу можна пожвавити атмосферу в групі, усунути напруженість, створити невимушену обстановку. Окрім цього, мистец­тво сторітелінгу допомагає педагогу реалізувати принципи міцності знань та емоційного навчання.

Сучасні діти з кліповим мисленням ліпше сприймають динамічну історію, ніж будь-який інший текст. Історія впливає на почуття дитини, а це підвищує рівень концентрації уваги. Тому діти уважно слухають історії освітнього змісту, сприймають їх, а потім легко відтворюють.

Особливість сторітелінгу в тому, що він не потребує спеціальних умов і його можна використовувати в будь-якому місці та в будь-який час. Зупинимося докладніше на цілях і завданнях сторітелінгу в освітній діяльності та розглянемо, як його правильно використовувати.

Які освітні завдання допомагає реалізувати

Основна мета сторітелінгу — за допомогою розповіді мотивувати дітей до пізнавальної діяльності. Зокрема, він дає змогу ефективно розв’язувати завдання розумового розвитку дітей, адже імпровізовані оповідання спонукають їх розмірковувати, фантазувати, робити висновки тощо.

Сторітелінг дає змогу педагогу цікаво подати якийсь науковий факт, перетворити енциклопедичний нудний виклад на захопливу пригоду. До того ж у такий спосіб освітню інформацію діти отримують систематизовано та в логічній послідовності.

Якщо мені вдавалось домогтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої траплялись серйозні затримки, придумала казку, пов’язуючи у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу, — значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити.

Василь Сухомлинський

Метод сторітелінгу також стане у пригоді, щоб розв’язувати різні освітні завдання, як-от:

• навчати дітей сприймати та переробляти зовнішню інформацію;
• збагачувати усне мовлення дітей;
• пояснювати правила поведінки в тій чи тій ситуації, інформувати, хто й навіщо створив ці правила;
• обґрунтувати право кожного бути особливим, не схожим на інших;
• розвивати комунікативні навички тощо.

Важливо те, що під час прослуховування історій діти засвоюють необхідну інформацію мимоволі. Адже коли дитина захоп­лена змістом розповіді, в неї активізується права півкуля головного мозку, яка обробляє інформацію, виражену в образах або символах. У результаті цього в підсвідомості дитини формуються певні знання, моделі поведінки, алгоритми дій тощо.

Якими мають бути педагог і його історія

Сторітелінг передбачає, що слухач перебуває на одній хвилі з оповідачем. Завдяки цьому виникають довірливі взаємини між педагогом і дітьми. Тож розглянемо детальніше, що має вміти педагог та якою має бути історія.

Педагог. Аби сторітелінг не перетворився на звичайну розповідь, насамперед важлива майстерність педагога. І головне тут не те, що розповідає педагог, а передусім те, як він це робить. Потрібно розповідати так, щоб діти вірили в почуте, а це можливо, коли історія цікава самому оповідачу. Сторітелінг значною мірою задіює творчі здібності, навички акторської майстерності оповідача: педагог має вміти перевтілюватися, імпровізувати, інтонувати. Розповідати історію необхідно так, щоб діти «побачили» дію, захопилися нею, захотіли взяти в ній участь.

Історія. Щодо історії, то її потрібно «оживити». Вона має залишатись цікавою при численних переказах. Важливо захопити увагу дітей із самого початку розповіді та утримувати її протягом усієї історії, викликати інтерес до персонажа та його діяльності.

Сторітелінг — «живе», інтерактивне розповідання. Зміст його залежить від конкретної ситуації, настрою, реакції глядачів-слухачів. Функція педагога полягає в умінні імпровізувати, чуйно реагувати на дитячу аудиторію.

Для того щоб утримувати інтерес дітей до історії, потрібно на­пов­нити її емоціями. Зробити це допоможуть гумористичний контекст, несподівані розв’язки, непорозуміння, коли одна особа, річ або поняття приймається за інше тощо. Дошкільники люблять плутанини, пригоди, надзвичайні події, тому розповідь із такими вкрап­лен­нями буде їм цікава.

Історія для дошкільників обов’язково має торкатися значущої для них теми, сприяти розв’язанню наявних проблем. Також вона має бути переконливою, правдивою, навіть якщо в ній будуть фантастичні та казкові сюжети чи тварини, спілкування звірів і людей.

Важливий компонент цікавої історії — доповнення від дітей, а саме самостійно створені ними нові образи, ситуації, дії. Коли діти доповнюють історію, то зазвичай використовують свій набутий дос­від, знання, але по-новому комбінують їх. Тому правильно розказана історія впливає на дітей та їхні вчинки, мотивує їх до дії, запускає процес змін.

Як створити хорошу історію

Американські фахівці Чіп і Ден Хіз (Chip and Dan Heath) вважають хорошою «прилипливу» історію (англ. sticky), тобто таку, яку легко відтворити і яка швидко захопить увагу. Вони вивели кілька принципів хороших історій.

Дотримуйтеся основних принципів

Лаконічність. Щоб діти запам’ятовували історії, робіть їх схожими на казки чи притчі. Тому викидайте все зайве й залишайте лише необхідне.

Несподіванка. Не зловживайте шаблоном злий-добрий, чорне-біле. Пропонуйте дітям сюжети, в яких персонаж чогось не знає, але хоче знати. Наприклад, історії про життя песика Тото з однойменного українського мультфільму. Вкажіть дитині на прогалину в її знан­нях, а потім задовольніть інтерес, що виник. А щоб підтримувати інтерес протягом усієї історії, додайте загадковості. Наприклад, побудуйте історію як детективне розслідування чи пошукову експедицію.

Конкретність. Обирайте для історій персонажів, які знайомі та зрозумілі дітям. Розповідаючи історію, пам’ятайте, що діти вже знають певні поняття та терміни. Тому під час побудови сюжету спирайтеся на наявні знання та досвід дітей.

Реалістичність. Навіть хороша історія не сподобається й не запам’ятається, якщо діти в неї не повірять. Тому намагайтеся зробити кожну історію достовірною. Це можна зробити у два способи:

• зовнішній — посилайтеся на думку інших дітей, педагогів, батьків, бабусь і дідусів, енциклопедії, інтернет тощо;
• внутрішній — використовуйте додаткові деталі, розповідайте історію так, ніби ви особисто її пережили чи були учасником подій, знали її персонажів. Наприкінці створіть ситуацію, в якій діти матимуть змогу самостійно перевірити спосіб рішення, запропонований в історії.

Емоційність. Робіть історію емоційною. Адже все, що викликає емоцію, запам’ятовується краще. Грамотно побудована історія вик­ликає в дитини певні емоції — переживання за персонажа, радість, співчуття.

Використовуйте літературні прийоми

Зробити історію цікавою допоможуть різні літературні прийоми. Розглянемо деякі з них.

Метафори та гіперболи — те, що допоможе вам зробити розповідь максимально яскравою, цікавою та несхожою на інші. Проте не забувайте дотримувати балансу, адже велика кількість метафор може завадити дітям зрозуміти зміст історії.

Гумор. Доповнюйте історію дотичними до теми жартами. Це дасть змогу дітям не нудьгувати та відчути свою приналежність до оповіді, адже сміх зближує. Ліричні відступи мають бути доречними й короткими. Після гумористичного відступу пропонуйте виконати якусь дію, пов’язану зі змістом історії, щоб повернути дітей до її змісту.

Цікаві деталі. Створюйте історії, в яких персонаж і його дії відкриваються дітям повною мірою. Для цього описуйте дрібниці, на перший погляд, не першочергові. Саме в цих невеличких деталях дитина може побачити себе. Це може бути іграшка, звичка, улюблена страва чи патерни дитячої поведінки, вчинки чи судження.

Співучасть. Також хорошою можна назвати історію, якщо:

• ситуація та проблема, які порушуються в історії, зрозумілі дітям;
• педагог може розповідати її дітям однієї групи кілька разів, по-різному її інтерпретуючи, доповнюючи новими персонажами та закінчуючи;
• діти можуть самостійно її переказати;
• вихованці ставлять запитання щодо сюжету та хочуть його обговорити з педагогом та іншими дітьми, роблять певні дії для участі у грі, вистави в ході самої історії.

Візуалізація. Історія завжди краще спрацьовує комплексно з візуальною складовою. Тому певну частину історії візуалізуйте, а не передавайте текстом. Текст і візуалізація завжди мають доповнювати одне одного, а не повторювати. Візуалізація сприяє запам’ятовуванню історії. Коли діти забули якийсь факт, їм простіше згадати історію, дії персонажів і вже це підштовхне їх до знання, яке треба пригадати.

Як використовувати в освітньому процесі

Сторітелінг цінний ще й тим, що його можна комбінувати з іншими видами діяльності. Зокрема, з нетрадиційними прийомами малювання, ліплення чи конструювання. Така інтеграція дає змогу організовувати цікаві інтерактивні ігри з дітьми. Наприклад, для візуалізації історій із дітьми можна використовувати:

• рулон шпалер і будь-які зображувальні матеріали — фарби, кольорові маркери тощо;
• пластилінову конверт-дошку;
• елементи конструктора ЛЕГО;
• залишкові матеріали тощо.

Конверт-дошка (від англ. сonvert — перетворювати) — площинне зображення на певну тему, виконане за допомогою пластиліну та ДВП. Її можна використовувати на пізнавальних заняттях та в образотворчій діяльності. Завдяки такій технології в процесі спільної роботи з дітьми або під час пояснення нового матеріалу педагог може змінювати зміст пластилінового зображення на дошці, доповнюючи його різними елементами або видаляючи їх за допомогою стеки.

Сучасні технології дають змогу педагогу під час розповіді виводити на екран різні пейзажі. А по ходу розповіді на цьому тлі можуть не лише з’являтися природні та рукотворні об’єкти, знайомі та вигадані персонажі, а й діяти завдяки анімаційним ефектам.

Важливе місце серед видів творчої діяльності дітей займає малювання. Саме за його допомогою доцільно залучати дітей до спів­творення історій. Для цього використовуйте різні зображувальні техніки й матеріали.

Запропонуйте дітям створити комікс за сюжетом історії. Для цього використайте рулон старих шпалер і воскові олівці чи фломастери. Відтак зробіть разом із дітьми «розкадровку» історії. Такі динамічні картинки залишаються для них актуальними не один день — вони доповнюють їх новими й новими деталями та домальовують нові епізоди.

Можливість змінити чи доповнити вже створену історію є особ­ливо цінною. За словами канадського актора Майка Тернера (Mike Turner), «змінюючи історії, які ми розповідаємо, ми змінюємо наше життя».

Насамкінець зазначу, що сторітелінг як засіб донесення до дітей сутності людських цінностей, морально-етичних норм та природних закономірностей має стати невід’ємною частиною освітнього процесу. Будьте цікавими дітям, розповідайте їм історії та цінуйте своїх слухачів!

Використані джерела: Ж-л «Вихователь-методист» №10,2024 р Наталія Савінова: шеф-редактор Експертус Освіта