Агресивна дитина – це сьогодні не рідкість.

      Кожен, хто хоч раз спілкувався з дітьми, напевно мав справу із проявами дитячої агресії. Для дорослих така дитяча поведінка становить досить серйозну проблему: як поводитися, якщо дитина сердиться, б’ється, кусається? Що при цьому говорити, що робити?

      Останнім часом  досить часто доводиться мати справу з дитячою агресією. Складається враження, що кількість дітей із подібною поведінкою щорічно збільшується. Швидше за все, це так і є. Адже спосіб життя, засоби масової інформації, поведінка дорослих дуже сприяють формуванню у дитини такого способу поведінки, коли вона постійно змушена демонструвати свою силу, напади, кричати та сваритися.

      Кожен із нас неодноразово мав справу із проявом дитячої агресії. Дитина плаче, вередує, може наговорити нам чимало неприємних слів, почати битися або кусатися. Чому це відбувається?  Адже часом така поведінка безпричинна і безпідставна. Здається, що все ніби-то у порядку, ви з дитиною не сварилися і не завдавали їй болю, а в школі вона  ще 5 хвилин тому з усіма дружила і була мирно налаштована. І раптом така реакція!

     Причина дитячої агресії існує завжди, тому що нічого не відбувається саме по собі, все залишає свій слід. Агресія – також не виняток із правил.

 Що таке «агресія?»

   Агресивний  - злий, сердитий. Агресія  – це не емоція, не мотив і не настанова. Агресія – це модель поведінки. Закладається вона ще в ранньому  дитинстві, а іноді – і до народження малюка.

   Уявіть собі жінку на останньому  місяці вагітності, яка, відчувши зсередини поштовхи малюка, який росте, зауважує сердито: «Припини штовхатися!» Або іншу жінку, яка у цій ситуації погладить свій живіт, а у відповідь на сигнали, які надсилає дитина, вимовить: «Як ти здорово граєшся, маля! Зростай, грайся! Намагайся тільки, будь-ласка, наступного разу не завдавати мамі такого болю!» Дивно, але факт: дитина наші слова чує, розуміє… і сприймає як керівництво до дії. Тому, в першому випадку малюк має більше шансів стати агресивним, ніж у другому.

Звідки береться  агресія?

    Найперший приклад поведінки подають батьки. Звісно, саме вони впливають на дитяче сприйняття світу в першу чергу, тому дуже важливо як тато поводиться удома, як він ставиться до мами, чи не дозволяє мама в спалахах злості сваритися, кричати й при цьому трощити все навколо у присутності дитини.

    Важливо й те, як карають малюка. Якщо дитину б’ють, то наймовірніше, що вона поводитиметься так само з дітьми у садку.

  Агресивної поведінки діти можуть учитися й у процесі спілкування з однолітками. У дошкільному віці сила має особливе значення, це своєрідний критерій лідерства. У дитячій групі сильний – означає головний.  Особливо яскраво це виражено у хлопчиків. Хто найдужчий, той усе може – ось принцип, який часто можна побачити в дії, спостерігаючи за спілкуванням дітей у дитячому садку.  Найголовніше, щоб дитина отримала якісно інший досвід спілкування (без необхідності постійно виявляти агресію)

      А якщо ви залишите все як є, що тоді очікує на вашу дитину? Тут добре працює принцип» виживає найсильніший»

   І варіант ваша дитина усвідомить, візьме за правило  за єдине правильне рішення вихід із ситуації тільки за допомогою кулаків. Але якщо ваша дитина не агресивна, спокійна та менш конфліктна, якщо малюк вже навчився розв’язувати проблему та товаришувати мирно, домовляючись, тоді можливий

ІІ варіант  дитина почуватиметься не комфортно, стане замкнутою, знизиться її самооцінка.

     А мультфільми або комп’ютерні ігри?

      Скільки прикладів агресивної поведінки дитина може засвоїти з них? Часто ми не замислюємося про шкідливість тієї або іншої гри, в яку годинами може гратися наша дитина, або саджаємо її  перед телевізором, щоб зайнятися своїми справами, а в цей час на екрані демонструють зовсім не  дитячі та не корисні мультфільми та передачі.

     Тому ретельно стежте за тим, що переглядає ваш малюк. А комп’ютерні ігри слід взагалі виключити  у настільки ранньому віці, він ще встигне награтися.

     Читайте дитині книги, енциклопедії, разом готуйте виробити та ліпіть із пластиліну, конструюйте  та споруджуйте палаци і фортеці, збирайте літаки та кораблі. Що стосується вибору мультиків, то погодьтеся, що все таки добрі радянські мультфільми значно гуманніші за сучасні американські й перш, ніж показати дитині мультик, перегляньте його самі.

     Що ще викликає агресію у дітей?

 Це може бути неприйняття батьками власної дитини

  Якщо дитина небажана, або один із батьків залишив родину, і тим самим демонструє свою байдужість до маляти, залишає його. Так, якщо батьки, можливо через свою недосвідченість або незрілість ще не готові мати дитину й не знають, що з нею робити. Або коли у цей момент у батьків на першому місці переб3уває кар’єра, а не продовження роду й турбота про потомство. Сварки між батьками, сварки батьків і дитини, коли родина нагадує дрімаючий вулкан, що готовий спалахнути будь-якої хвилини, – все це також змушує дитину

перебувати у постійному напруженні, її агресія виникає як спосіб спілкування та вихід                  із конфлікту.

    Коли дитина не відчуває любові, вона має погану думку насамперед про себе, у неї занижується самооцінка. І якщо всі навколо повторюють, що вона – хуліган і неслухняна, то їй  нічого не залишається, як поводитися відповідно до того, що про неї говорять: пустувати, галасувати, ламати та бити все навколо.

   Маленька дитина тільки починає жити, пізнавати світ. Їй багато чого не відомо, і вона тільки має знати про це. Ми ж, дорослі, є провідниками малих у цей світ. Ми розповідаємо йому про те, що його оточує: як потрібно ходити, зав’язувати шнурки, надягати шапку, коли зима.   Але дуже часто ми забуваємо про найголовніше – про те, щоб ознайомити дитину зі світом почуттів та емоцій. Як же малюкові здогадатися, що він переживає, або що переживає мама, коли супить брови або посміхатися?

    Дитина безпосередньо передає свої емоції, вона тільки здобуває свій перший досвід, і робить свої перші висновки. А от навчити контролювати свою поведінку, володіти своїми емоціями – це завдання нас, дорослих.

    Дуже часто дорослі не здогадуються, що їхній дитини, щоб отримати увагу та любов, спочатку потрібно за них поборотися. Тобто дитина усвідомлює: для того, щоб  завоювати увагу, слід зробити щось таке,  що обов’язково спрацює. Якщо дитина кричить, штовхає іграшки навколо, сварить усіх, то це обов’язково  приверне увагу. Тому ще однією із причин дитячої агресії, ми можемо назвати брак уваги з боку дорослого.

Як розпізнати агресію в дитини?

Дошкільників можна назвати агресивними, якщо вони:

• Ø Часто втрачають контроль над собою;
• Ø Часто сперечаються і сваряться з оточуючими;
• Ø Відмовляються виконувати прохання дорослих;
• Ø Можуть навмисно викликати в інших почуття злості та роздратування;
• Ø Звинувачують інших у своїх помилках та невдачах( можуть зганяти свій гнів і на неживих речах);
• Ø Часто відчувають почуття злості, гніву й заздрості;
• Ø Не здатні забути про образу, не відплативши належним чином;
• Ø Недовірливі й дратівливі.

Чи може агресія бути корисною?

     Іноді дорослі плутають агресивну поведінку дитини з нормальною захисною реакцією у випадку небезпеки. Коли нас кривдять, ми захищаємося, або уникаємо, йдемо від погрози і кривдника, і це цілком нормальна поведінка. Емоція гніву мобілізує нашу енергію й дозволяє вживати заходів із метою самозахисту.  Можна сказати, що це агресія зі знаком «+». По-перше, це вихід енергії та негативних емоцій, що накопичилися, по-друге, це вміння захиститися. Найголовніше, щоб дитина усвідомлювала те, що вона робить, що саме зараз із нею відбувається, адже багато дітей не розуміють, тому не розрізняють свої емоції та почуття, їм дуже складно контролювати себе.

Що таке аутоагресія?

     Значно краще, коли дитина виплескує свої емоції, дає вихід своїй злості. Адже часто, завдяки нашим суворим заборонам, малюк не виявляє своєї агресивної поведінки. Дитина може спеціально бити себе, завдаючи собі болю, поводитися так, щоб викликати негативну реакцію дорослого.

      Така прихована агресія рано чи пізно може відбитися на дитячому здоров’ї. Ми всі розуміємо, що коли в нас все всередині вирує – нехай то радість або злість – ми повинні дозволити вийти цьому назовні.

      Дуже небезпечною є ситуація, коли немає виходу емоціям, і вони звернені на себе. Це так звана – ауто агресія. Якщо ми сердимося й не даємо виходу своїм переживанням, накопичуючи їх у собі, і рано або пізно цим емоціям доведеться вийти назовні – це призведе до негативних наслідків.

Агресія як спосіб взаємодії із зовнішнім світом

   Дитина може провокувати інших дітей і дорослих на прояв до неї агресії, що свідчить про єдиний спосіб звернення на себе уваги з боку дорослих та однолітків. Коли дитина, замість того, щоб підійти та попросити іграшку, вихоплює її, при цьому штовхнувши або вдаривши її власника, ми повинні розуміти, чого вона хоче.

    І в цій ситуації ми, дорослі, також здатні допомогти нашим дітям. Ми повинні навчити їх спілкуватися і товаришувати. А ще обов’язково потрібно демонструвати на своєму прикладі, як можна виявляти доброту, ласку, щедрість.

   Тому дитину потрібно вчити розпізнавати свої емоції та емоції інших людей. Проговорюйте кожне почуття, що переповнює вас. Якщо ви сердитеся, то обов’язково повідомте про це малюкові, якщо бачите, що він розлючений, теж позначте його емоцію : «я бачу, що ти злишся», «Я розумію, що ти розсердився на мене або на сусідського хлопчика, чому?»,

    Ще одна причина агресивності у дітей.  У період трирічного віку кожна дитина переживає кризу, що цілком природно для її нормального психологічного розвитку. Це період усвідомлення своєї відособленості, несхожості та неповторності, коли дитина намагається захистити й відстояти своє власне «Я». У цьому віці діти із задоволенням починають гратися самостійно, ображаються, коли дорослі зазіхають  на недоторканість їхніх ігрових куточків або кімнат. У віці від 3 до 4 років дорослі часто мають справу із проявами «немотивованої» з  дорослої точки зору, агресивності, які можна вважати нормою. Агресивна поведінка в цьому віці часто означає протест, коли дитину щось не влаштовує, і вона хоче це змінити, але поки  не знає яким чином. Злість дитини найчастіше спричиняє безсилля. Дитина замість скарг або пасивної покірності долі віддає перевагу цій реакції. Дитина бореться за незалежність і самостійність, і тому зайві заборони можуть навіть стати поштовхом до агресивної поведінки.

      Отже, агресивність – це зовнішній прояв, насамперед внутрішнього дискомфорту. Як правило, агресивним дітям властива підвищена тривожність, почуття непотрібності, несправедливості навколишнього світу та неадекватна самооцінка (найчастіше занижена).

    Бурхливі злісні реакції маленького «агресора» є його способом привернення уваги оточуючих до своїх проблем, неможливості впоратися з ними наодинці. Найперше, що потрібно зробити дорослому, який намагається допомогти агресивній дитині – це виявити  щиру симпатію, сприйняти її як особистість, цікавитися її внутрішнім світом, розуміти почуття і мотиви поведінки. Намагайтеся акцентувати увагу на позитивних якостях дитини та її успіхах у подоланні труднощів (як зовнішніх так і внутрішніх), навчайте її цього.  Спробуйте зробити все можливе, щоб повернути хлопчикові або дівчинці самоповагу та позитивну самооцінку. Якщо вашої звичайної взаємодії для досягнення цієї мети виявляється замало, то можна використовувати спеціальні ігри.

Вправи для зняття дитячої агресивності

        «Недружній шарж»

      Цей ігровий прийом допоможе вашій дитині вийти із ситуації, коли вона розлючена й «виплескує» свої  почуття на кривдника: кричить, обзивається, штовхається. Намагається відвести дитину в інше місце, щоб вона не бачила того, хто її розлютив. Запропонуйте їй намалювати карикатуру на цю дитину. Найкраще для початку показати зразок, якою може бути карикатура, пояснити, чим вона відрізняється від звичайного портрета. Коли дитина зрозуміє, що не потрібно намагатися точно зобразити оригінал, а навпаки, можна спотворити яскраві риси або просто намалювати людину такою, якою бачить  у цей момент, дайте їй аркуш паперу та олівці. У процесі малювання намагайтеся не заважати  дитині та не пом’якшувати те, що вона малює і той коментар, яким вона супроводжує свої дії. Ви також можете продемонструвати дитині, що розумієте її почуття (незважаючи на те, що не згодні з тим, що кривдник насправді заслуговує всіх слів, які під час малювання бути спрямовані на його адресу). Для цього ви можете передати його почуття словами на зразок : «Я бачу,   ти сильно розлютився на Миколку» або «Справді дуже прикро, коли тебе не розуміють і підозрюють». Коли малюк буде завершений, запропонуйте дитині підписати його так, як вона бажає. Потім запитайте її про те, як вона зараз почувається і що їй хочеться зробити із цим «недружнім шаржем» (нехай дитина зробить це насправді).

        «Мішечок криків»

Як відомо, дітям дуже складно впоратися зі своїми негативними почуттями, адже ті  так і намагаються вирватися назовні  у формі лементів і плачу.  Звісно, це не викликає схвалення у дорослих. Однак, якщо емоції дуже сильні, то неправильно очікувати від дітей того, що вони одразу заспокоюватися. Спочатку потрібно надати їм  можливість трішечки виплеснути негатив прийнятним способом. Якщо  дитина обурена, схвильована, розсерджена, просто нездатна говорити з  вами спокійно, запропонуйте їй скористатися «мішечком криків». Домовтеся з дитиною, що поки вона тримає в руках цей мішечок, то вона може кричати й верещати в нього стільки, скільки їй необхідно. Але коли вона опустить цей мішечок, то розмовлятиме з оточуючими спокійно, обговорюючи те, що сталося. Так званий «мішечок криків» ви можете виготовити з будь-якого тканинного мішечка, бажано пришити до нього зав’язки, щоб мати можливість «зав’язати» в «крики» на час нормальної розмови. Цей мішечок  повинен зберігатися в певному місці  та не використовуватися з іншою метою. Якщо під рукою не виявилося мішечка, то можна його перетворити на  «баночку криків» або навіть «каструльку криків», бажано із кришкою. Однак, використовувати їх згодом із мирною метою, наприклад для приготування їжі, буде дуже небажано.

        «Аркуш гніву»

     Дайте дитині аркуш паперу й попросіть зобразити, передати всю свою злість на аркуші. Малюк може бгати, рвати, кусати, топтати «аркуш гніву» доти, поки не відчує,  що його гнів зменшився, тепер він легко з ним упорається. Після цього попросіть хлопчика чи дівчинку зібрати всі шматочки і викинути їх у відро для сміття або в унітаз. Зазвичай, під час роботи діти припиняють сердитися, і ця гра починає їх веселити, так що завершують її здебільшого у гарному настрої.

    «Аркуш гніву» можна виготовити самотужки. Якщо це робитиме дитина, то вийде навіть подвійне пророблення її емоційного стану. Запропонуйте дитині уявити, як виглядає її гнів: якою він форми, розміру, на що або на кого схожий. Тепер нехай дитина зобразить те, що вийшло, на папері (з маленькими дітьми потрібно відразу розпочати малювати, тому що їм ще складно передати образ за допомогою слів, що може викликати додаткове роздратування). Далі для розправи над гнівом (які описувалися вище) згодяться всі способи!

         «Подушка для штовхання»

      Цього ігрового способу впоратися із гнівом особливо потребують ті діти, які, розлютившись, схильні реагувати, насамперед, фізично (відразу б’ються, штовхаються, віднімають, а не кричать і не ображають, не намагаються помститися згодом за свою бездіяльність зараз). Заведіть такій  дитині вдома (для дитячого садка) «подушку для штовхання». Нехай це буде невелика подушка темного кольору, яку дитина зможе штовхати, кидати й бити, коли почуватиметься розлюченою. Після того як їй удасться випустити пару таким необразливим способом, можна застосувати інші засоби розв’язання проблемної ситуації. Аналогами подушки можуть стати надувний гумовий молоток, яким можна бити по стінах і по підлозі, або боксерська груша, що допоможе позбутися гніву, який накопичився, не тільки дітям, але й дорослим.

         «Ігри на природі та у воді»

 Якщо ж ви перебуваєте на природі, то можна допомогти дитині виявити свій гнів і заспокоїтися, використовуючи властивості води, глини й піску.  Коли дитина ліпить фігурку кривдника із глини, вона контролює ситуацію:  вона може її створити, сплющити,  розтоптати і, якщо захоче, знову відновити. До речі, ці прийоми можна застосовувати й у домашніх умовах, використовуючи пластилін. Ігри з піском також приваблюють дітей своєю «обороністю». Можна глибоко закопувати фігурку, що символізує кривдника або гнів самої дитини, пострибати зверху, полити водою, закидати камінням, а коли гнів зникне, її знову можна відкопати, почистити і використовувати  в інших іграх. Крім того, робота з піском і піддатливою глиною сама по собі заспокоює дитину, вона більше зосереджується на своїх тактильних відчуттях, переводить увагу з одних зовнішніх подразників на інші.

  Також добре  для зняття  напруженості та агресивності дітей використовувати воду. Крім плавання, що допомагає в цьому випадку, можна застосувати ігри з водою. Наприклад, улаштувати перегони кораблів. Кожен учасник повинен підганяти свій корабель, дмухаючи на нього із трубочки і не торкаючись руками. Можна придумати щось на зразок водного більярда, збиваючи пластмасові або гумові кульки, що плавають, за допомогою інших куль. Також гарними варіантами «водної війни» є, наприклад, обливання з бризгалок, збивання кораблів супротивника струменем води тощо. Будь-які цікаві заняття з водою здатні знизити агресивність, недарма «цебро холодної води» здавна вважалося ефективним способом утихомирення дорослих, які занадто розлютилися. Але під час роботи з дітьми доречно, щоб усі «водні процедури» містили елементи гри.

Отже, дуже важливо відчувати свою дитину, ставитися до неї з розумінням. Пам’ятайте, якщо вона сердиться, отже, у неї щось негаразд, це своєрідний сигнал про  допомогу. І завдання, нас, дорослих, не покарати, не залишати в біді, а допомогти та підтримати.  Не проходьте повз, якщо бачите розгнівану дитину, адже саме зараз вона найбільше потребує підтримки дорослого, вона нездатна впоратися самотужки.

Не бійтеся висловлюватися про свої почуття і почуття своєї дитини, навчайте та учіться самі прислухатися до себе, розпізнавати свої переживання, уміти ними володіти!