Семінар – практикум   для вихователів

Мета семінару-практикуму:

1)    Ознайомлення педагогів із системою понять та уявлень, необхідних для психологічного аналізу своєї особистості та групової взаємодії;

2)    Розвиток навичок рефлексії, емпатії, оволодіння прийомами і способами рефлексії, зворотнього зв’язку;

3)    Розвиток навичок розуміння власних емоційних станів, їх причини винекнення, наслідки;

4)    Ознайомлення та практичне засвоєння методів і способів по саморегуляції власних емоційних станів в стресових ситуаціях; профілактика професійного вигорання педагога; підвищення продуктивності педагогічної діяльності.

1. I.                  Введення.

Ознайомлення з правилами участі в роботі практикуму:

1)    Робота проводиться в колі (коло – символ рівності та довершеності);

2)    Кожен учасник має право відмови від участі в окремих вправах, в обговоренні результатів (переміщення в умовний «акваріум»);

3)    Кожний учасник говорить тільки за себе і від власного імені;

4)    «Не критикувати!» Кожний має право на власну думку;

5)    Кожне практичне завдання, вправа потребує наявності зворотного зв’язку, для продуктивності проведеної роботи. Читати далі

ГІПЕРАКТИВНІСТЬ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – учбової діяльності і в зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо.

Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка. Читати далі

Психологічне віконце

Гра найповніше задовольняє прагнення

дитини, бути, як дорослий. (Е. Еріксон)

Ситуація, коли впродовж лише кількох місяців істотно змінюється поведінка малюка, його стосунки з тими, хто поруч, є дійсно критичною для взаєморозуміння і взаємодії між дитиною та дорослими. І саме дорослі не  завжди бувають готовими до таких змін. Ще менше вони готові їх приймати та вибудовувати подальші стосунки з дитиною за новими правилами. У кожному конкретному випадку криза стосунків проходить по-різному – гостріше чи м’якше.

За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу  знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. Головні зміни зосереджені навколо Я дитини. Їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів – упертістю, запереченням усього, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й від психолого-педагогічної освіченості їх соціального – насамперед батьків та педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка  – це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресивністю, негативізмом і триває довго, а в іншого – процес  відстоювання своєї незалежності набагато м’якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає. . Читати далі

ПРАКТИКУМ ДЛЯ БАТЬКІВ

НА ТЕМУ: «ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ»

Вступ дитини до школи передбачає появу в неї нової соціальної позиції – учень, тобто безпосередній учасник навчання. Така соціальна позиція передбачає рішучу зміну місця дитини в системі доступних їй відносин, зміну її способу життя. Статус школяра формує особливу моральну спрямованість особистості дитини. Навчання для неї починає виступати не лише як процес засвоєння знань, а й власний обов’язок. Тому те, як буде справлятися маленький школяр зі своїми шкільними завданнями, його успіх або невдачі у навчальних справах, матимуть для первачка гостре афективне забарвлення.
Так особливо актуальною є проблема готовності дитини до шкільного навчання. Читати далі

І.   Поняття експерементально-дослідницької діяльності.

ІІ.  Особливості пізнавального розвитку дошкільнят.

ІІІ. Психологічні аспекти застосування експерементально-

дослідницької діяльності у роботі з дітьми дошкільного віку.

«Розкажи – і я забуду,

Покажи – і я запам’ятаю,

Дай спробувати – і я зрозумію»

Китайська прислів’я Читати далі

КАБІНЕТ ПСИХОЛОГА
НАВІЩО ДІТЯМ ПОТРІБЕН РЕЖИМ ДНЯ? Читати далі

Дошкільник, девайс  і психологічний  розвиток

  Читати далі

Якщо батьків турбує  апетит їхньої дитини, то діагностичний пошук слід почати з кабінету педіатра.

Він з’ясує особливості режиму харчування, оцінить загальний стан дитини, тонус, активність, відповідність зросту і ваги, зможе запідозрити хронічні захворювання, інтоксикації …

Педіатри виділяють наступні основні причини відсутності апетиту у дітей:

1. Погане самопочуття (температура, головний біль, кишкові кольки, зубний біль та ін),

2. Невитрачена енергія (мало гуляли, нерухомі ігри, короткий проміжок між годуванням),

3. Смакове несприйняття запропонованих продуктів (відмова від овочів , фруктів, м’яса).

2. Якщо дитина не хоче – нехай не їсть. НЕ ТРЕБА запихати. Дитина повинна вчитися сама визначати свої потреби. У кожної людини є інстинкт самозбереження. Прийде час – буде їсти і хліб. Не варто примушувати їсти дитину, але, намагайтесь не допускати частих перекусів між основними прийомами їжі. Прослідкуйте кількість перекусів вдень – можливо варто їх зменшити чи взагалі не давати, скажімо, за годину до їжі.

3. Намагайтесь стежити за тим що любить малюк. Іноді цим можна маскувати страви.

4. Не використовуйте метод відволікання – мама співає, а бабуся в цей час кормить. Що ж виходить? Їжа перестає бути подразником, що викликає диференційоване виділення травних соків. Головним подразником стає відволікання. Запитуйте у дитини завжди – чи хоче вона.

5. Не треба обіцяти дитині винагороду за з’їдене, так як це  позначається на її характері. Дитина може почати користуватися таким ставленням батьків для того, щоб виконувалися всі її забаганки.

6. Намагайтеся гуляти частіше на свіжому повітрі. Це запорука того, що дитина з’їсть більше.

7. Інколи буває так, що дитина не хоче куштувати  нову страву.  Якщо таке трапляється, запропонуйте шматочок і попередьте, що якщо не сподобається – можна «повернути назад» на серветку і викинути. Або запропонуйте приготувати нову страву  разом.

8. Намагайтесь дотримуватися режиму прийому їжі. Режим – коли їсти і режим – в якій черговості. Інколи можна заманити десертом на основну страву.

9. Не просіть (не благайте) дитину: «Ну поїж!». Якщо дитина не хоче, перепитайте чи впевнена вона і просто заберіть тарілку.

 Роль страху у житті дитини

Страх, як і інші неприємні відчуття (гнів, страждання та ін.) не є однозначно “шкідливими” для дитини. Будь яка емоція виконує певну функцію і дає змогу дитині й дорослому орієнтуватися в навколишньому світі. Так, страх захищає людину від зайвого ризику під час переходу вулиці або відпочинку на річці тощо.

Страх регулює діяльність, поведінку, він є переживанням , необхідним для нормального функціонування психіки, що потребує і неприємних, навіть”гострих” емоцій. Часто діти самі викликають у себе емоцію страху, що підтверджує у них наявність цієї потреби. Іноді діти, зібравшись увечері разом, починають розповідати страшні історії, причому з гострим емоційним завершенням, розповідач вигукує на останньому слові, хапає за руки інших дітей, лякає їх. Читати далі

Особливого значення мовлення дитини набуває у ранньому віці. Саме тоді воно виникає, починає розвиватися, разом із ним розвивається психіка дитини.

Читати далі

Ознаки кризи трьох років:

негативізм – дитина негативно реагує на вимоги чи прохання батьків. І робить це лише тому, що прохання йде від дорослого. Головний мотив у цьому – зробити прямо протилежне до вимоги.

впертість – не є наполегливістю, з якою дитина прагне досягнути бажаного. Вона є реакцією наполягання на чомусь не тому, що цього дуже хочеться, а тому, що дитина вимагає, щоб із її думкою рахувалися.

норовливість – дитина наполягає на своїх бажаннях та проявляє незадоволеність тим, що їй пропонують і тим, що роблять інші. Норовливість спрямовується не проти конкретного дорослого, а проти тієї системи стосунків, які склалися у ранньому дитинстві, проти норм виховання. Таким чином яскраво проявляється прагнення все вирішувати та робити самостійно.

свавільність – прагнення до відокремлення від дорослого. Дитина сама прагне щось робити. При цьому не лише фізично самостійно, як у ранньому віці, але й самостійно формувати наміри, задуми. Таке прагнення часто є неадекватним до можливостей дитини, що викликає додаткові конфлікти.

протест-бунт – виникає тоді, коли стосунки дитини із батьками перебувають ніби у стані постійної «війни», що викликано регулярними конфліктами.

деспотизм – дитина може жорстко виявляти свою владу над дорослими: диктувати, що вона буде їсти, а що ні, чи зрушить вона з місця, чи ні, чи може мама вийти і т.д. Якщо ж у сім”ї декілька дітей, то деспотизм може набувати форму ревнощів: тенденція до влади виступає у якості ревнощів та нетерпимості до інших дітей (особливо молодших), які не мають жодних прав на думку маленького «деспота».

знецінювання – дитина, наприклад, може сваритися, ламати або викидати улюблені іграшки, невчасно запропоновані і т.ін, чим висловлює знецінення того, що було раніше цікавим і дорогим. Таким чином проявляться знецінення застарілих правил поведінки. Читати далі

П’ятий рік життя — період активного формування в дитини власне пізнавальної діяльності, зокрема її мотиваційного та операційного компонентів. Це час, коли розвивається активний інтерес дитини до предметів і явищ навколишнього світу, коли вона стає допитливою.

П’ятий рік життя у періоді дошкільного віку називають серед­нім дошкільним. Цей період розвитку дитини позначений суттєви­ми змінами в її характері, діяльності, перебігу психічних процесів, стосунках з оточенням тощо.

На п’ятому році життя сюжетно-рольова гра залишається провідним видом діяльності дитини і досягає більш високого рів­ня розвитку ніж на четвертому році життя. Під час гри дитина від­творює не лише світ дорослих, а й взаємини між ними. Вона вміє виокремлювати правило, а підпорядкування йому само собою набуває для неї нового смислу. З’являються домінантні установки:

• престижні (егоїстичні);
• альтруїстичні;
• спрямовані на досягнення успіху. Читати далі

  На четвертому році життя дитини відбуваються істотні зміни в її характері, перебігу психічних процесів, діяльності, стосунках з оточенням тощо. Це — період формування активного інтересу до людини та її взаємин з іншими.

За перші три роки життя дитина проходить величезний шлях у своєму розвиткові і готова піднятися на новий щабель дитинства. Четвертий рік життя у періоді дошкільного віку називають молод­шим дошкільним. Саме тут закладаються ті основи, які згодом ви­значатимуть рівень дошкільної зрілості дитини. Проте для цього ди­тина має пройти тривалий шлях у своєму розвиткові. Читати далі

Уже давно доведено, що сіль, пісок і вода, як природні матеріали, наділені унікальними властивостями і здатні ви­кликати образи певного характеру, які мають терапевтичний вилив на психіку дитини.

Власне, пісочна терапія має на меті творче самовираження лю­дини. Цей психотерапевтичний метод спрямований на розв’язання особистісних проблем через роботу з образами особистого і колек­тивного підсвідомого. Робота з образами у пісочній терапії сприяє са­мопізнанню, особистісному зростанню, розкриттю творчих ресурсів тощо.

Читати далі

         Агресивна дитина – це сьогодні не рідкість.

      Кожен, хто хоч раз спілкувався з дітьми, напевно мав справу із проявами дитячої агресії. Для дорослих така дитяча поведінка становить досить серйозну проблему: як поводитися, якщо дитина сердиться, б’ється, кусається? Що при цьому говорити, що робити?

      Останнім часом  досить часто доводиться мати справу з дитячою агресією. Складається враження, що кількість дітей із подібною поведінкою щорічно збільшується. Швидше за все, це так і є. Адже спосіб життя, засоби масової інформації, поведінка дорослих дуже сприяють формуванню у дитини такого способу поведінки, коли вона постійно змушена демонструвати свою силу, напади, кричати та сваритися.

Читати далі